Війна зруйнувала його життя, але він не зламався

Війна зруйнувала його життя, але він не зламався. єгор коновалов, оос, лікування, поранення, солдат

Війна зруйнувала його життя, але він не зламався. єгор коновалов, оос, лікування, поранення, солдат

Солдату Єгорові Коновалову – 22 роки, всього 22, але за цей короткий час у його житті сталося стільки подій, на жаль, переважно трагічних і жахливих, що, напевне, у більшості пересічних громадян опустилися б руки… Та Єгор – справжній патріот, мужній воїн і сильна людина, який прикладом власного життя вчить: як потрібно любити свою країну, як потрібно жити та боротися за своє… щастя, долю, майбутнє!

Війна забрала найдорожче – маму

Він народився в місті Свердловську, що на півдні Луганської області. Його батько Олександр Борисович трагічно загинув у 2000 році, коли хлопцю було всього три рочки. Відтоді він жив із мамою Ольгою Олександрівною та бабцею Валентиною Федорівною.

…Війна увірвалася у їхній дім безцеремонно і нагло.

– До кордону з Росією від нас було 20 кілометрів. У 2014 році, як тільки почалися військові дії, до нас прийшли так звані козаки Козіцина, а згодом і російські війська. Був свідком, як переганяли військову техніку з того боку, як ввозили ворожу зброю, – розповідає Єгор Коновалов.

«Русскій мір» тоді приніс хаос і безлад. На певний час зупинилося все, зокрема постачання і робота медичних установ, також і Луганського онкодиспансера, де перебувала на обліку й лікувалася мати Єгора. Її хвороба не чекала, коли все прийде до ладу, а вимагала медикаментів і своєчасного лікування.

– Той дорогоцінний час був втрачений. Не отримавши такого необхідного своєчасного лікування, мати наприкінці листопада 2014-го померла, – ділиться важкими спогадами Єгор.

Він вже тоді мав велике бажання залишити окуповану територію. Та, не міг зробити одного – залишити напризволяще єдину дорогу людину, що в нього залишилася на цілому білому світі, свою бабусю. А ще, хоча би в пам’ять про своїх батьків, хотів закінчити Свердловський медичний коледж, де свого часу навчалися його тато з мамою.

Сумка з протигазами як доказ про хімічну диверсію…

– Жити в окупації було надзвичайно небезпечно. 2014–2015 роки – це був взагалі страшний час: озброєні люди відбирали все, що їм подобалося. Насамперед «віджимали» машини і квартири, а серед білого дня невідомо куди зникали й люди! Всі жили в постійному страху і невідомості, – згадує той час Єгор.

У жовні 2017 року помирає та єдина рідна душа, заради якої Єгор Коновалов залишався на окупованій території і терпів свавілля, які окупанти робили на його українській землі. Про те, що це суто українська територія і українська земля він відкрито писав на своїй сторінці в соціальній мережі й не приховував своїх проукраїнських поглядів.

– На моїй сторінці в соцмережі була українська символіка. Я критикував «братську» політику Путіна і давав відсіч прихильникам сталінізму, – наголошує співрозмовник.

І за ним прийшли… Це сталося одного грудневого ранку. О 7-й годині до квартири зайшли співробітники «кримінальної поліції».

– У них були шеврони, схожі на «беркутівські». Провели обшук. У квартирі знайшли сумку з протигазами, дозиметр «Прип’ять» і заявили, що я планував хімічну чи радіаційну атаку на об’єкти «республіки». Одне слово, нісенітниця. А ще знайшли серед моєї колекції значків й медалей і німецький з відповідною символікою – тож, додався і нацизм, – пригадує Єгор.

Його одразу повезли на допит до Луганська. Тримали в застінках цілий день.

– Не били, але лякали електрошокером, морально тиснули. Я не грубив, вів себе розважливо, але чесно казав, що я за Україну. Мене відпустили під розписку про невиїзд. Як тільки опинився на волі, зрозумів – треба виїжджати. Часу не гаяв, – продовжує свою історію Єгор. – Шкодував тільки, що не закінчу рідний медколедж, тим більше навчався вже на четвертому курсі.

Важке поранення не дало шансів зберегти ногу

Євген поїхав до Львова. Тут пішов у військкомат. Бажання було одне – відвоювати свою українську землю, повернутися до свого українського міста.

– За ці роки під російською окупацією побачив наочно, куди загнали нормальний регіон, який деградував за ці роки в усіх сенсах від культурного до економічного. Як на початках аполітична інтелігенція згодом зубожіла, а алкоголіки стали маргіналами. Як процвітали мародерство і повне нехтування правом, – говорить Єгор Коновалов.

У військкоматі його направили не в бойову бригаду, та Єгор добився того, щоб опинитися саме в тій, яка воює на Донбасі. Так, і потрапив у 72-гу, яка обороняла рідну Луганщину.

– На війну потрапив на початку 2018 року. Спочатку був на посаді командира відділення. Але наш підрозділ стояв далеко від лінії зіткнення. Тому попросився на «передок» і перевівся на посаду старшого бойового медика роти. Той підрозділ якраз стояв на першій лінії в районі Троїцького, – продовжує солдат Коновалов.

Тут він прослужив близько дев’яти місяців. Січень 2019-го мав принести Єгору першу ротацію з ООС в пункт постійної дислокації. Того дня піхотинці 72-ї бригади мали вирушати додому. Хлопці довантажували машини.

…Все відбулось миттєво. Випущена ворожа протитанкова керована ракета не поцілила в автомобіль, але розірвалася якраз у тому місці, де було скупчення наших бійців. Зазнали різних поранень одразу 10 воїнів. Найбільше дісталося Єгору.

– Осколками покалічило майже все тіло, окрім лівої руки і лівої половини обличчя. Сильно посікло спину, були численні опіки, пневмоторакс, гемоторакс, травма голови, контузія, але найбільше дісталося правій нозі, яку осколками просто перебило. У Попасній лікарі вимушені були її ампутувати, – констатує бойовий медик.

Про медичну родину і допомогу простих людей

Першим, хто прийшов тоді на допомогу Єгору, був його колега бойовий медик сержант Андрій Яценко, який надав первинну допомогу. Потім була евакуація в Часів Яр і продовження боротьби за життя. Загалом вісім місяців провів у військових шпиталях нескорений луганчанин. Харків, Київ, Львів, Ірпінь – це географія лікування Єгора по госпіталях. Фактично всі військові медики на чолі з начальником Головного військово-медичного управління МО України – начальником медичної служби ЗС України генерал-майором медичної служби Ігорем Хоменком взяли шефство над своїм колегою. Причому допомога була всебічною: матеріальною, соціальною, освітньою. Колектив Головного військово-медичного управління зібрав 200 тисяч гривень. Військові лікарі, зокрема, лауреати Державної премії України за роботу «Новітні технології діагностики і лікування бойової вогнепальної травми та її наслідків» пожертвували Єгорові свої премії в повному обсязі й у загальній сумі 300 тисяч гривень. Паралельно вирішувалось питання про надання солдатові Коновалову статусу інваліда війни, а у Львові готували його документи до вступу у Львівський медичний університет.

– Має місце такий стереотип: щодо вихідців із Донецької, Луганської областей в інших регіонах України ставляться якось упереджено, не по-людськи! Це абсолютно не так! Мені допомагала вся країна. Прості, звичайні людей провідували мене в шпиталі, за мене «воювали» і переживали мої колеги-медики, волонтери, навіть народні депутати. Я вдячний кожному із цих людей за підтримку та допомогу! – підкреслює Єгор Коновалов.

До речі, сьогодні він – студент Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького – втілює свою мрію стати лікарем-психіатром. Водночас займається стрільбою з лука і хотів би закінчити військову кафедру та отримати звання офіцера запасу.

Повний сирота, інвалід, переселенець Єгор Коновалов вчить кожного з нас насамперед тому, як потрібно любити життя і свою країну, як не можна втрачати надію та оптимізм, як іти до своєї мети! Браво, Єгоре!

Віталій Стечишин
Кореспондент АрміяInform

АрміяInform

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*