Олексій Карплюк осліп, але шукає себе у житті, одружився і тепер хоче допомогти іншим незрячим
Його на “Урожаї”, мабуть, бачив кожен, хто користується підземним переходом. Сам Олексій ніколи не думав, що стоятиме з табличкою “Допоможіть, я осліп”. Життя 20-річного юнака змінилося два роки тому. Але він не здавався, бо в одеській лікарні пообіцяли допомогти. Мама пішла до депутатів, а він – просити милостиню. За чотири місяці із сумою у 22, 5 тис.грн вони знову були в Одесі. І тут новий шок – час втрачено.
– Виходить, все марно, але чому ж не зробили операцію одразу? Ми б повернули гроші частинами, – каже Олексій Карплюк.
Проблеми з очима у хлопця були з народження. На одному оці він мав дві зіниці, утім лікарі серйозної проблеми чомусь не побачили.
Уже будучи повністю незрячим, Олексій вивчився на оператора комп’ютерного набору. Тепер хоче допомагати таким, як він.
– Нам жити без комп’ютера важко, – каже хлопець. – А завдяки звуковій програмі можна запросто “читати”, слухати фільми, спілкуватися. Між іншим, незрячий здатен друкувати на клавіатурі ще швидше за того, хто бачить.
Олексій познайомився із новими друзями, а найголовніше – знайшов дружину.
– Прочитав, що шукає хлопця, який полюбить її такою, якою вона є. Ми переписувалися. Приїхав до неї у Хмельницький… Згодом стали жити разом і розписалися, – згадує Олексій. – Через ДЦП в Ані проблеми з рукою. По дому щось вона робить, щось – я. У неї хороша душа, саме за це її люблю.
Утративши зір, Олексій був у розпачі. Та взяв паличку, пройшовся – вийшло Пішов у магазин – теж вийшло. Каже, що неймовірно загострився слух, пізнає людей по кроках. Навчився готувати. Гроші в магазині розрізняє за розмірами.
– Вихід є завжди, – переконаний хлопець. – Ніщо не варте депресій. Мені дуже допомогла підтримка мами – вона все життя нас із сестрою виховувала сама.
Через незрячість деякі улюблені заняття для Олексія стали недоступні – як от катання на ковзанах.
– У Хмельницькому без проблем. А от у Вінниці не вийшло, – пригадує хлопець. – Прийшов на каток з другом, який фізично не міг мене підстрахувати, і нас не пустили.
Пенсія в Олексія – 1450 гривень. Тому хлопець докладає зусиль, аби знайти роботу. Допомогти йому пообіцяли у Центрі професійної реабілітації інвалідів “Поділля”.
– Необхідно спочатку дізнатись, що вміє, може і хоче робити незрячий хлопець, – каже директор центру Роман Штогрин. – Можливо, йому потрібно здобути професію або покращити компетенцію. Після цього допоможемо знайти роботу. І здійснимо соціальний супровід при працевлаштуванні.
Ірина Мохар
Вінниця