У Львові після поранення на фронті в центрі “Superhumans” проходив реабілітацію ветеран Олексій. Йому вручили орден “За мужність” ІІІ ступеня.
Як дізналася кореспондентка Суспільного, Олексій до повномасштабного вторгнення був приватним підприємцем в місті Мелітополь, що на Запоріжжі. Після окупації російськими військами йому вдалося звідти виїхати.
Чоловік воював, а згодом отримав поранення на межі Луганської та Донецької областей у березні 2024 року. Уже пораненим він чотири доби під вогнем російських військ діставався до українських позицій. Частково руки і ноги військовому довелось ампутувати через серйозність поранень та обмороження. Вижив Олексій також завдяки роботі українських медиків, оскільки, окрім інших травм, мав поранення у голову.
На церемонії виписки пацієнтів із центру протезування та реабілітації “Superhumans” Олексію вручили орден “За мужність” ІІІ ступеня. Про те, що отримає нагороду, чоловік не знав.
“Я навіть трошки не очікував. Воювати дійсно пішов не за ордени”, — каже Олексій.
Чоловік після початку повномасштабного вторгнення РФ опинився в окупованому росіянами Мелітополі. Звідти йому вдалось виїхати у березні 2022. І бачив, каже, лише один шлях — у військо. Туди його одразу не хотіли відправляти через вік — тоді Олексію було 52 роки. Та на передову він все ж потрапив через свою наполегливість.
“6 березня я подзвонив додому і попрощався. Я вже розумів, що я навряд чи назад поїду. Надіслав відповідь, що вже мої останні години життя, хвилини. І тут нас накрили — гранатомет протитанковий прилетів, поранило в голову. Але це і спрацювало — я потім болю не відчував. Мені вже не було боляче. В мене можна було врятувати праву руку, бо вона була прострелена один раз. А все решта було розірване”, — говорить військовий.
Опісля, каже — на межі свідомості та власних сил вибирався та чекав на порятунок чотири доби.
“Як вижив — ніхто не знає. Бо крові зовсім не було в організмі. Як щось врятували – я не знаю. Коли ми там загинули, ну, я вважаю, що я там загинув, бо в такому стані як я був — повертати бійця, де нічого живого….мені здавалось, що потрібно було мене залишити”, — мовить ветеран.
Потім було лікування, ампутації рук та ніг через поранення і переохолодження. Лише так вдалось зупинити гангрену, розповідає його дружина Олена. Вона змогла виїхати з окупованого Мелітополя лише після поранення чоловіка у березні 2024. Про серйозність поранень чоловіка їй спершу не розповідали.
“Я, коли побачила його — його завозили до ліфта. Мені стало погано. Мене підтримав якийсь військовий у коридорі. Ну а далі розпочалась боротьба за життя. Потім — реабілітація. І от я вже більше року поряд з чоловіком, по лікарнях”, — каже дружина військового Олена.
Наразі у чоловіка є чотири протези. До них він звикає та далі проходитиме реабілітацію та різні види терапій.
“Тут дали оці протези, це вже були десь п’яті протези. І до кожних потрібно звикнути. І в кожних по-різному ходити. То трошки незвично. Все незвично, до всього потрібно звикнути. Бо я ще такий активний”, — говорить Олексій.
Володимир Піняжко, Ірина Мочульська