Інна Оленич із міста Звягель, що на Житомирщині, створює вироби з бісеру однією рукою. Однією рукою – бо хворіє з дитинства.
Дитячий церебральний параліч (ДЦП) дозволяє дівчині пересуватися тільки з допомогою ходунків. Проте вона зуміла здобути освіту, закінчила університет. Сьогодні творчість допомагає Інна не просто вижити, а й розвиватися і рости у своєму ремеслі.
Піднялася з візка на ходунки
Маленькою дівчинкою Інна залишилася без материнської любові та опіки. Матір покинула доньку, поїхала шукати кращої долі. Бабуся залишилася найріднішою людиною, яка ростила і допомагала в усьому. Саме її стараннями Інні зробили операцію, яка свого часу підняла дівчинку з візка на ходунки. Це значно полегшило життя, проте школу дівчинка так і не змогла відвідувати. Вчителі приходили з уроками до неї додому.
– Я була у молодших класах, коли бабуся записала мене у пришкільний табір. Там вожата нас навчила плести з бісеру. Мене це так захопило, що після табору я записалася у гурток бісероплетіння. Ходила туди багато років. Спочатку сама вчилася, а потім іншим допомагала. Я вже там була найстаршою. Мені дуже подобалося, хоча була єдиною дитиною з інвалідністю. Але мала багато друзів, ніхто мене не боявся, всі спілкувалися на рівних. Це вже тепер, коли я доросла, не завжди мене приймають такою, яка я є, – каже Інна.
Нині вона живе з дядьком, своїм хрещеним батьком. Була заміжня, але щасливого сімейного життя не склалося. У побуті допомагає соціальна працівниця. А довгу косу заплести іноді просить сусідку. Жартує, що з бісеру може сплести що завгодно, а коси собі не заплете.
Захопилася плетінням криз та бойківських язиків
Майстриня намагається брати участь у всіх ярмарках, на які може потрапити. Адже це нагода не тільки реалізувати свої вироби, а й поспілкуватися. Дівчина дуже комунікабельна і прагне товариства. Створила сторінку у «Фейсбуці», де демонструє свої роботи та пропонує їх на продаж. Кошти не зайві, адже молода жінка постійно потребує ліків. І моральне задоволення підтримує її дух: приємно, коли створені власноруч прикраси радують когось.
Інна Оленич розробила власний логотип і відправляє свої вироби у фірмовому пакуванні. Намагається залишатися конкурентоздатною та йти в ногу з часом. Каже, що її прикраси з бісеру користуються популярністю. Їх купують і для власних потреб, і на подарунки.
Останнім часом майстриню захопили кризи з бісеру. Вони плетуться у формі коміра, можуть покривати шию та плечі. Це жіночі прикраси з Лемківщині ХІХ-ХХ століття. Українки сьогодні також охоче доповнюють та стилізують ними свої образи. Тож Інна додає і такий виріб у свою колекцію.
З цікавинок відзначає ще універсальні краватки з бісеру – «бойківські язики». Їх одягають до сорочок і чоловіки, і жінки. Незвичайно і гарно виглядають манжети з бісеру. Їх можна носити окремо, одягнувши на руку, як браслет. Або вдягати поверх сорочки, імітуючи вишиваний манжет.
– Я працюю заради того, щоб просто не занепасти духом. Щоразу шукаю нові техніки, ідеї. Не планую це залишати. Бо ця справа тримає мене у житті. Вона дозволяє робити світ кращим, – підсумовує майстриня.
Інна Оленич плете вироби з бісеру у різних техніках і стилях.
Світлана Шевчук