“Якщо треба, будемо підносити патрони”. Чому люди з інвалідністю залишаються жити в Бахмуті (ВІДЕО)

Серед усіх категорій цивільного населення, які не виїжджають із зони бойових дій, є одна особлива – це люди з інвалідністю.

Адже до їхньої мотивації зостатися на своїй землі, у своїй квартирі чи будинку, часто додається ще й фізична неможливість цю землю залишити, пише “Українська правда”.

“У нас є такий хлопець, якого мати намагається посадити, а він втрачає свідомість, розумієте? Куди його везти? А є люди, яких у постіль треба саджати за допомогою підйомного пристрою”, – пояснює УП очільниця Бахмутської міської організації людей з інвалідністю “Надія” Олена Бондаренко.

Вона у візку з 6 років, після важкої хвороби та невдалого, за її словами, лікарського лікування. Її помічниця наразі виїхала з міста, тому жінка майже не виходить на вулицю – як і дві інші героїні нашого сюжету.

Організація “Надія”, до якої входять ці троє жінок, працює в місті вже 33 роки. Для людей з інвалідністю вона влаштовує спортивні змагання, виїзди на Славкурорт та виставки власної творчості – наприклад, вишитих українських краваток. Останні, запевняє з посмішкою пані Олена, нікого не залишають байдужими.

Із 200 членів “Надії” в Бахмуті, на околиці якого вже кілька тижнів ідуть бої, лишилася майже третя частина – 80 людей.

У місті постійні обстріли, проблеми з комунікаціями та зв’язком.

У двоповерховому будинку, де ми зустрічаємося з пані Оленою, російським прильотом пробило дах – тепер у ньому дірка розміром з кілька пластикових вікон і обвуглене дерев’яне перекриття.

Це друге помешкання жінки з початку війни. У її власній квартирі після прильоту по одному із заводів вікон немає вже кілька місяців.

Попри це, виїжджати зі свого рідного міста пані Олена відмовляється навідріз. Вона дуже надіється на перемогу Збройних сил України і пробує нас переконати у своїй правоті словами “Кого будуть захищати наші захисники, як ми звідси втікнемо?”.

Як люди з інвалідністю живуть на лінії фронту і чого їм вартує з неї евакуюватися – у матеріалі “Української правди”.

П.с.: Під цим відео журналісти УП хотіли відкрити збір коштів на смартфон для пані Олени – після відключення мережевого інтернету в неї не залишилося способу тримати зв’язок із зовнішнім світом. До закінчення війни інтернету в будинку, найімовірніше, не буде.

Втім, за день до публікації один із українських військових, який допомагав пані Олені та її організації, написав нам: “Кошти є, треба тільки замовити і довезти”. Скооперувавшись із волонтерами, які вивозять з Бахмута покинутих тварин, ми майже завершили цю маленьку хорошу справу.

7 вересня смартфон поїде до пані Олени в Бахмут.

Ольга Кириленко, Назарій Мазилюк