Герой однієї з наших публікацій, захисник Чернігова Євген Смага (позивний «Сем») отримав тяжке поранення в районі Новоселівки. Чоловік дивом вижив, проте лікарям довелося ампутувати ліву ногу.
Для багатьох втрата кінцівки – це ще те випробування: важко і фізично, і психологічно. Часто люди закриваються в собі, іноді опускають руки і ставлять хрест на тому житті, яке було до ампутації. Та це точно не про Женю. Він оптиміст, і ще в лікарні твердо вирішив, що все буде добре і він обов’язково знайде роботу, продовжуватиме займатися спортом. Так і сталося: наразі Женя вже понад місяць працює таксистом у «КЕБ-таксі» і наполегливо готується до відбіркових змагань до збірної України з «Ігор Нескорених».
Пройшов вже рік з того моменту, як Женя отримав поранення. Чоловік давно пройшов протезування і реабілітацію, пройшов всю паперову тяганину з оформлення пенсії. І, здавалося б, можна спокійно сидіти вдома, але це не про Євгена. 35-річний чоловік не може сидіти вдома без діла. Саме тому він влаштувався на роботу до місцевої служби таксі.
«Пішов працювати для того, щоб не нудитися вдома, щоб менше було вільного часу, – говорить Євген. – Влаштуватися в таксі мені допоміг товариш-однокурсник. Він сам працює таксистом в «КЕБ», тож дав контакти директора. Я подзвонив – і мене прийняли на роботу. Перші два тижні працював кожен день без вихідних, з п’ятої ранку і до 11-ї вечора. Важко було, але я хотів вибрати оптимальний час роботи для себе, тобто ті години, коли більше замовлень. Адже я можу таксувати тоді, коли мені зручно, тут немає прив’язки до часу. Можу цілий день їздити, можу на пару годин виїхати. Зараз я таксую переважно зранку і ввечері».
Женя каже, що протез зовсім не заважає водити машину, якщо там автоматична коробка передач. До того ж він їздить на своєму авто, до якого не треба звикати.
«У мене машина на автоматі, то проблем з водінням немає. Що так їздити, що в таксі – немає різниці, – говорить Женя. – До війни я працював на автобусі, то зараз не зможу на ньому поїхати, бо зчеплення лівою ногою я не вижму».
За словами Євгена, знайти роботу – не проблема. Головне – щоб було бажання працювати. «Ніхто не може заборонити людині працювати, навіть з такою травмою, як у мене, – якщо, звісно, та людина хоче працювати, – говорить Женя. – А якщо є бажання, то роботу можна знайти. Скажу відверто, що я не планую все життя в таксі працювати. Зараз придивляюсь, чим можу зайнятися».
До мрії прямує впевнено
Коли Женя був на протезуванні в Києві, то вже в лікарні з’явилася думка проте, що він обов’язково спробує потрапити до збірної України на «Іграх Нескорених». По-перше, щоб представляти нашу країну на всесвітніх змаганнях, а по-друге – щоб мати змогу отримати спортивний протез.
«В мене є ціль – я хочу отримати спортивний протез. І для цього мені потрібно підтвердити, що я дійсно займаюсь спортом і потребую саме такого протезу. Він відрізняється від мого тим, що він – електронний. Там стоїть комп’ютеризований блок управління колінним вузлом, що дуже зручно, якщо ти займаєшся спортом. Адже за допомогою звичайного телефона можна задавати собі темп ходьби, бігу чи їзди на велосипеді. Він дуже дорого коштує і купити його самостійно я навряд чи зможу. Проте є змога отримати його безкоштовно, якщо довести, що тобі він дійсно потрібний, – розповідає Женя. – Коли я протезувався в Києві, то поросив директора Андрія знайти людей, які могли б підказати, куди звернутися, щоб узяти участь у всеукраїнських «Іграх Нескорених». І через декілька днів він приніс мені телефон Максима, який був у збірній. Я зателефонував йому, поспілкувався – і вже через декілька годин Максим дав контакти хлопців, які в Чернігові готуються до цих змагань, і я приєднався до них».
Женя завжди був на «ти» зі спортом. Ще в студентські роки часто їздив на змагання з пауерліфтингу та інших спортивних дисциплін. Тож тренування не є для нього чимось новим, єдине – змінився сам підхід до виконання тієї чи іншої вправи.
«У Чернігові нас п’ятьох готують до відбіркових змагань, які проходитимуть наприкінці квітня у Львові, – говорить Женя. – Загалом зі всієї країни буде чимало учасників. Коли я подавав заявку на участь, то на той час було близько 170 заявок, а місць у збірній – лише 24. Брати участь у відбіркових всеукраїнських змаганнях «Ігор Нескорених» можуть усі бажаючі ветерани війни, військовослужбовці, які мали поранення. За результатами сформують склад української збірної. Там декілька видів дисциплін: стрільба з лука, плавання на 50 і 100 метрів, жим лежачи, гребля, велоспорт, настільний теніс, пауерліфтинг, баскетбол на візках. Я буду виступати в двох дисциплінах – жим лежачи і плавання 50 метрів вільним стилем. Хоча плавати не тренуюсь, але хочу спробувати, що вийде. Я після поранення ще не плавав у відкритій водоймі чи басейні. Проте зараз інтенсивно прокачую верхню групу м’язів, і, я думаю, мені це допоможе у плаванні.
Загалом ми тренуємося по 2-3 години декілька разів на тиждень. Тренер присилає порядок заняття на чотири тренування, ми домовляємося з хлопцями і разом йдемо до спортивного залу».
Марія Пучинець
Фото автора