Життя в тиші. Історії людей, які втратили слух (ВІДЕО)

Що робити, коли життя раптово змінюється і звук зникає? Наші герої діляться своїми історіями: як вони пристосувалися до світу тиші, побудували кар’єру та продовжують допомагати іншим. Це унікальні моменти, що залишаються в їхній пам’яті, навіть коли звуки вже давно не чутно.

Кожен з нас щодня чує шум машин, спів пташок, дитячий сміх та навіть тривожний звук сирени, але ми часто не звертаємо на це уваги, бо для нас це звично, втім є люди для яких ці звуки є недосяжними.

Пані Неля народилася у місті Сніжне на Донеччині. Вона зростала як і всі діти, проте мала одну відмінність – жінка глуха від народження. Знайти себе намагалась у різних містах, з рештою оселилась у Дніпрі.

«Вийшла заміж, знайшла роботу на заводі Південному машинобудівному, народила дитину, на жаль, син теж не чує. Син виріс, працює у школі викладачем, у школі для нечуючих дітей», – розповіла Неля Міронова, людина, яка не чує.

П’ять років Неля працювала бібліотекаркою у Будинку культури глухонімих. Вона й досі залишається активною частиною життя УТОГ.

«Люблю утог, це мій другий дім. Мені вже 74 роки, все одно люблю це місце, цей клуб, гурток рукоділля», – сказала Неля Міронова.

Ветерани УТОГу щодня збираються, аби разом створювати килими для ЗСУ. Руками спілкуються, і ними ж в’яжуть.

Мелітина Глушко відома у Дніпрі перекладачка жестовою мовою, народилася у сім’ї з вадами слуху, втім сама чує.

«Глухі могуть казати, свої голоса у кожного є, крикнуть могуть і так крикнуть шо дуже громко,» – Мелітина Глушко, перекладачка жестовою мовою.

Сьогодні Мелітина також працює перекладачем в обласному товаристві глухих і продовжує допомагати людям із порушенням слуху, вважає це місією всього свого життя.

«Складно було в дитинстві? Так, складно, дуже складно. Я приховувала, коли я уже підросла я там уже почала зустрічатись з хлопцями, вони приходили до мене додому і кажуть у тебе такі не привєтліві батьки, мовчать. А я їм не казала нічого», – розповіла Мелітина Глушко.

«Я народилась здоровою дитиною, а потім за одну ніч втратила слух. У 14 років. Це був жах, бо жести я на той час не знала. Навчалась у загальноосвітній школі. Батьки зі мною спілкуватись не могли, як сказати, ну, писали. Велике горе. Для мене УТОГ – це паличка-виручалочка. Це моє життя», – Ірина Троян, головиня Дніпропетровської обласної організації УТОГ.

Ірина познайомилася з майбутнім чоловіком і збудувала успішну кар’єру в товаристві Глухих. Попри те, що нині жінка вже не може почути музики, одну мелодію вона пам’ятає до сьогодні, ту, що колись звучала особливо глибоко.

«Я чула з дитинства, що «шкода глухих», «шкода що вони ніколи не чули Червону Руту». Я буває співаю її. Галя питає звідки я знаю її, а я її пам’ятаю! Пам’ятаю як крапав дощ, як скрипів сніг. Це все лишилось у мене в пам’яті. А інші нечуючі, вони не знають що втрачають. Можливо навіть вони не так себе жаліють, як їх жалію я», — сказала Ірина Троян, головиня Дніпропетровської обласної організації УТОГ.

Головною проблемою у суспільстві залишається нерозуміння, каже Ірина.

«Найголовніша проблема, що глухих не розуміють, ігнорують. Допомоги дуже мало. І щоб її отримати треба докласти неабияких зусиль. Це дуже прикро, бо коли людина яка не чує приходить до лікарні, то її просто не розуміють, потрібен перекладач», – зазначила Троян.

Саме тому у Дніпрі, аби комунікація була простою і комфортною для всіх, Цнапи та інші заклади оснащують планшетами. Вони мають спеціальне програмне забезпечення.

Пару хвилин очікування, і до нас доєдналась перекладачка жестовою мовою, вона поділилася секретами своєї роботи.

Раніше людям з вадами слуху потрібно було спілкуватися за допомогою аркуша паперу, записуючи всі свої питання.

«У нас в Новокадацькому районі дуже багато таких осіб з інвалідністю з вадами слуху, вони дуже часто до нас звертаються і є в нас таблички, відповідно, на які вони звертають увагу. Вони вже знають, що є такі пристрої за допомогою яких можна спілкуватися», – Світлана Вовк, заступниця начальника Правобережного управління соцзахисту населення ДМР.

Незважаючи на відсутність звуку, вони ведуть активне життя, працюють, виховують дітей та допомагають іншим.

До підтримки людей з вадами слуху доєднався і мер Дніпра Борис Філатов. Та наголосив, що міська влада прагне зробити наше місто зручним та доступним.

Попри тишу, яка оточує їх, ці люди не просто живуть, а ще й допомагають іншим. Вони доводять, що глухота це не вирок, а лише одна з особливостей людини.