Марії — лише 115 сантиметрів, у пологовому від неї відмовилися батьки, вона має інвалідність… Та попри все пережите, дівчина не втратила віри ні в себе, ні у свої можливості, ні у свою країну! Маша є однією з найсильніших спортсменок у Європі серед паралімпійців і веде свій блог у соцмережі, аби мотивувати інших любити себе та не втрачати мотивації, що б там не було!
Історія дівчини
Привіт! Мене звати Марія, мені 33 роки і ви будете здивовані, коли побачите мене в повний зріст. Та, попри це, я живу повноцінним життям, сама себе забезпечую, професійно займаюся спортом, учасниця Паралімпійських ігор, призерка Кубку світу та чемпіонка України і Європи.
Додатково я займаюся ще блогерством. Знаєте, я завжди хотіла жити в Америці, але зрозуміла після повномасштабного вторгнення, що я хочу жити в своїй країні. Незважаючи на всі труднощі, я зрозуміла, що Україна в моєму серці понад усе.
Моя історія почалась з 1991 року. Коли я народився, лікарі побачили, що я дитина з вадами і запропонували моїм батькам написати відмову. Вони це і зробили.
Родина, яка була поряд
Після цього я потрапила до дитячого будинку і там проживала до підліткового віку. У 14 років я попала до прийомної родини. Я побачила різницю між дитячим будинком та сім’єю. Зрозуміла, що саме в той час, коли я потребувала родини, вони були поряд. Саме завдяки моїй родині я знайшла себе і зрозуміла, чого я хочу від життя.
Спортом я почала займатися з підліткового віку. Мені запропонував тренер, мій перший Олександр Анатолійович. Попала вперше на Паралімпійські ігри, це у 2012 році. Я побачила, що таке дійсно великі спортсмени, дійсно ті, які здобувають медалі, ті, які боряться понад усе заради того, щоб у першу чергу подолати себе. У спорті я здобула силу духу, також фізичні сили. Я зрозуміла, що в цьому житті треба завжди боротися. Спорт мені це явно показав.
Важка зустріч
У 28 років мені наснився сон, що в моїй квартирі моя рідна матір та її донька, моя сестра. Я це розповіла подрузі, і вона мені запропонувала поїхати та зустрітися з нею. Зустріч у нас була дуже тяжкою. Я сказала людині, що я на неї зла не тримаю. Хочу просто дізнатися, чому саме я така, чого так вийшло, що я залишилась без батьків.
Були питання дуже прості, не дуже складні для людини, яка має все знати. Але на відповідь я дуже багато чула брехні і неправди.
Матір по цей час приховує, що я є, що я жива. Я їй сказала, якщо ти будеш надалі мене приховувати, я не можу так надалі з тобою спілкуватися.
Я також поїхала, знайшла батька, ми з ним зустрілися. З батьком було все інакше. Батько – це та людина, яка показала, що ми всі люди, ми всі можемо помилятися. Найголовніше, що я побачила в ньому, що він хотів це виправити. Ми спілкуємось надалі, він мені дуже сильно допомагає, коли я потребую. З його сім’єю я також спілкуюсь, у нас дуже добрі і теплі відносини.
В своєму блозі я показую приклад, що попри всі життєві обставини і не зважаючи на те, що в мене є інвалідність, я живу повноцінним життям. Надалі я планую займатися ще спортом і зараз готуюся до Кубку світу. Потім вже буде ясно, чи попадаю я на Паралімпійські ігри в Париж 2024. Планую далі займатися і будую собі кар’єру саме в спорту.
Олексій