Як долати виклики війни: досвідом роботи в Групах підтримки ділиться коуч Іва

Два роки минули під початку повномасштабного вторгнення. І вже рік минув з моменту початку роботи Груп підтримки, під час яких люди з інвалідністю працювали над темою війни та того, як вона вплинула на кожного з них.

Разом із коучем Івою Репницькою учасники Груп (а їх було всього було 4 – Прим.) говорили про почуття провини; страх перед постійними обстрілами, можливою смертю близьких та рідних; про відсутність впевненості у майбутньому та нереалізованість в особистій чи професійній сферах тощо.

Близько 50 осіб з інвалідністю долучилися до групової терапії, яка змінила життя кожного. Про це свідчать відгуки учасників Груп підтримки. Проте робота в Групах підтримки змінила й кожного з нас, хто мав відношення до діяльності цього напрямку – і перш за все коуча, яка працювала в цьому пілотному проєкті.

Іва Репницька, коуч Груп підтримки «Я ХОЧУ ЖИТИ», багатьом запам’яталася саме такою – яскравою та усміхненою

-Розкажіть, мої хороші, якого кольору сьогодні ваш настрій? – саме такими словами розпочинала свої зустрічі пані Іва.

Завжди врівноважена, усміхнена, неймовірна приваблива. Замість двох годин, про які було досягнуто домовленості, вона зазвичай працювала по 4-5 годин. Інколи ці зустрічі завершувалися о пізній годині. Проте жодного слова нарікань зі сторони коуча, жодної незадоволеності.

Пані Іва постійно повторювала, що кожного учасника треба вислухати, підтримати й допомогти: «Життя кожної людини має величезне значення. Немає маленьких чи несуттєвих питань… Навіть одна людина, котру ми навчили в Групі, як справлятись зі стресом, спричиненим війною, може надати вже допомогу своїм оточуючим та рідним. Цим ми можемо зберегти нашу націю. Саме з таких маленьких кроків починається ВЕЛИКА ПЕРЕМОГА кожного із нас у цій війні».

Про те, як змінилося її життя, вона розповідала не дуже охоче, хоча погоджувалася, що ці зміни були досить суттєвими:

-Мені приємно, що я була частиною цього проєкту (Груп підтримки для людей з інвалідністю «Я ХОЧУ ЖИТИ!»). Тому що я бачила, як змінювалися люди. Звичайно, багато за цей час сталося змін й в моєму житті. Адже саме за таким принципом працюють групи підтримки – ми змінюємося, змінюючи один одного…

-З чого все починалося для вас?

-На момент початку роботи в Групах я вже жила в Британії (куди переїхала наприкінці 2022 року з Польщі, де перебувала під тимчасовим захистом, як біженка з України – Примі.). Я спілкувалася з українцями, які так, як і я, вирішили на якийсь час виїхати за кордон – у безпеку. Але час ішов. Війна продовжувалася, натомість, в людей закінчувалися ресурси… Попереду була повна невідомість, що робити далі.

В Британії

-В Групах підтримки були українці, які вимушено опинилися за кордоном…

-Так, це були люди, які перебували як в Україні, так і за кордоном. Але всіх їх об’єднувало одне – минув рік від початку війни, але біль не відпускав. В наших Групах підтримки ми спробували про це говорити. І багатьом це було важко робити. Але по закінченню роботи учасники змогли жити в сьогоденні та по цеглинці почали відбудовувати своє майбутнє, деякі просто навчилися радіти життю, хтось започаткував власний бізнес, хтось знайшов друзів, а хтось задумався над збільшенням доходу..

-А які зміни відбулися у вашому житті під час роботи з Групами підтримки?

-Так сталося, що моя робота з Групою збіглася з тим моментом, коли я на додачу до інвалідності (підтвердження якої отримала в 2014 р. – Прим.) дізналася про ще одну свою хворобу – невиліковну. «Окей, – сказала я сама собі. – Я нічого не можу змінити в ситуації з хворобою. А ЩО я можу змінити?» І відповіддю на це питання стали саме ці Групи підтримки. Вони стали моєю місією в війни. Тобто фактично це була відповідь на питання – що я можу зробити для людей з України? Для країни, в якій іде війна.

-Інколи заняття в Групах підтримки йшли під час повітряних тривог…

-Так. Це в Британії було безпечно. А учасники Груп підтримки в Україні в цей час перебували під постійною загрозою ракетних ударів. І саме тоді я зрозуміла, що якщо в мене не летять над головою ракети і я можу дивитися на небо, випити каву з подружкою не під звуки сирени, то треба це робити й насолоджуватися життям, брати цю силу, аби віддати її іншим. Тож на питання – як змінилося моє життя після роботи в Групах підтримки – відповідь одна – я зрозуміла, що життя треба жити! Перестати жити тим, що все це не сьогодні, не наразі. ВСЕ НАРАЗІ! Адже це наше життя.

Пані Іва багато волонтерить в Британії

-Можна сказати, що після Груп підтримки ви стали сильнішою?

-Навпаки, я перестала бути сильною. Я перестала боротися, бо дозволила бути собі щасливою. Тож я сама почала робити те, про що говорила й радила під час роботи у Групах підтримки.

В особистому житті також не треба ставити все «на паузу»

-Щоб ви хотіли сказати учасникам Груп підтримки, більшість з яких пам’ятають вас?

-Я щиро вдячна всім хто долучився до наших Груп підтримки, хто довірився мені😊 Прошу всіх пам’ятати, що життя продовжується. Живіть його так як можете. Якщо у вас не вистачає сил, зверніться за допомогою до друзів.
Якщо ж відчуваєте потребу – звертайтесь до психологів. Не мовчіть, а кричіть всесвіту, що вам потрібна допомога – є люди, які хочуть і можуть вам допомогти!

Обіймаю вас, мої хороші!

Ваш коуч Іва Репницька

Записала Світлана Наумова

Благодійна організація “Благодійний фонд “АІК”