Боялась, що не хотітиме жити: як жінки військових з ампутаціями підтримують чоловіків (ФОТО, ВІДЕО)

Українські військові, які зараз захищають країну, хто повернувся або віддав своє життя є героями. Але є й ті, чий подвиг не видно, кому не дають орденів, хто не спить ночами та чекає, а дочекавшись — віддає все життя на підтримку чоловіка. Команда Суспільне Одеса підготувала проєкт, в рамках якого поспілкувались з трьома жінками, які допомагають реабілітуватись своїм чоловікам після важких поранень. Їхні історії — читайте у матеріалі.

Історія Вікторії та Максима Маслових

Вікторія Маслова зустріла свого майбутнього чоловіка, коли їй було 18 років, а коханому 19. Жінка розповіла, коли чоловік вирішив піти на війну, у молодої пари вже було двоє дітей.

“Я прокинулась вранці, він мені пише: “Я у військкоматі”. Він дуже рано на роботу виходив, і я ще спала. Коли прокинулася, я була шокована. Ми туди з дітьми пішли, тому що казали, що не всіх пускають, і я взяла з собою дітей — важку артилерію”, — згадує Вікторія.

За словами ветерана Максима Маслова, на службу він пішов 11 жовтня минулого року. Але прослужив усього два місяці і отримав поранення.

“Я був в окопі, заступив на чергування. І в цей же момент підлетів розвідувальний FPV-дрон і почав кружляти навколо мене, хоч я і був під перекриттям, але він був дуже близько до мене. Якби я не ховався, було важко мене не помітити. Він спочатку полетів, а потім повернувся і мені в ноги”, — сказав чоловік.

Вікторія та Максим Маслови на прогулянці. Суспільне Одеса

Він додав, як тільки жінка дізналась про поранення — одразу приїхала:

“Вона приїхала, вона дізналась того ж дня, що я отримав поранення. При першій же можливості вона приїхала. Коли я прийшов до тями, вона вже була у мене, надавала всіляку підтримку, казала: “Тримайся, все добре, не здавайся”.

Вікторія поділилась, що одразу вона не усвідомила те, що сталось. Лише дякувала Богу, що чоловік живий.

“Перша думка моя була, слава Богу, що він не буде вже там. Я взагалі не злякалася, що він без ніг. Тому що, коли він був там без зв’язку, і ти не знаєш, він живий чи мертвий — це важко морально. Тому що, покажеш слабину, і діти це відчуватимуть, і думатимуть, що щось не так. Напевно, у мене ще не було усвідомлення всієї ситуації”, — прокоментувала вона.

Жінка додала, що підтримувала чоловіка, як могла. За її словами, вона не показувала йому свій страх.

“Я до нього підійшла і кажу: “Все буде добре, протези будуть”. Говорила, що ми на тебе чекаємо, тільки, щоб він розумів, що все добре. Що я не боюсь. Я не хотіла йому показувати, що мені важко, тільки, щоб він думав, що все добре. Страшно було, я трималась, не плакала, але, коли мені було дуже погано, я просто сіла і голову на нього поклала, щоб він не бачив, що мені важко”.

Вікторія та Максим Маслови на прогулянці. Суспільне Одеса

Найскладніше було сказати синові, зауважила дружина військового.

“Він каже: “Тато що, без ніг?” Я кажу: “Так”. Спочатку він дуже плакав. Я почала йому пояснювати, що нічого страшного, заспокоювати, так само як і чоловікові намагалась пояснити, що все добре”, — згадує жінка.

Коли чоловік адаптувався після поранення, Вікторія почала знімати з ним відео в TikTok. Військовий до цього ставився позитивно, навіть сам просив його знімати. Однак у коментарях жінка отримувала різні реакції.

“Мені пишуть будь-які коментарі. І один із коментарів був такий: “Він потім повіситься”. Ну, я Максиму кажу: “А взагалі, якщо серйозно, в тебе були такі думки?”. Він спочатку: “Та я ж не дістану, на ручці, хіба, можна. Та ні”. Як він мені пояснив, він би з собою нічого не зробив, тому що боїться, що мені потім трапиться якийсь поганий чоловік, і він мене ображатиме”, — підкреслила дружина військового.

Вікторія та Максим Маслови на прогулянці. Суспільне Одеса

Ніколи не варто падати духом, зазначив ветеран з ампутацією Максим Маслов. За його словами, зараз медицина прогресує і потрібно жити далі, не дивлячись на поранення.

“Лікарі не стоять на місці, все прогресує і можливості є. Просто потрібно знайти, що надалі може полегшити ходіння, і щоб при цьому було комфортно. У важких ситуаціях потрібно насамперед не падати духом, а просто не зупинятись. Треба змиритись і йти вперед”, — резюмував військовий.

Історія Ольги Сабутської та Марка Кондратюка

Ольга Сабутська зустріла свого чоловіка вже після того, як він повернувся з важким пораненням. Вона побачила його зломленим та без жаги до життя. За її словами, жалю до Марка не відчувала, а навпаки — повагу, захоплення та вдячність.

“Мінус у тому, що ти не знаєш, які риси характеру були притаманні до цього, а які вже проявились внаслідок війни. Але є великий плюс, тому що ти людину пізнаєш з нуля, і в тебе немає очікування, що ось вчора він був такий, а сьогодні він став такий і це багато проблем. Я хочу сказати, що цей іспит багато сімей не здають”, — каже Ольга.

Ольга та Марк Кондратюк. Суспільне Одеса

Марк Кондратюк був бойовим медиком, санітаром 79 бригади десантно- штурмових військ. Чоловік розповів, що рятував людей на Донецькому напрямку, у Мар’їнці, Костянтинівці, Михайлівці.

“Там були дуже запеклі бої та штурми. Багато хлопців поранених, загиблих. І це все падає на руки дуже малому контингенту бойових медиків. Тому що насамперед ми є ціллю для снайпера. Вони хочуть, щоб ми не змогли надати належну допомогу нашим хлопцям”, — відзначив військовий.

Поранення він отримав 14 жовтня 2022 року внаслідок прямого влучання танку, продовжив чоловік. За його словами, тоді він не хотів більше жити.

“Цей випадок “забрав” мене з війни і дуже сильно “зламав” мою голову. Для мене це було дуже тяжко, я не міг пережити це. Я жадав самогубства. Я дякую медикам за надання першої медичної допомоги. Але тоді я хотів тільки смерті”, — розповів Марк.

Марк Кондратюк після поранення. Суспільне Одеса

Коли Марк познайомився з Ольгою, то відчув, що це близька йому по духу людина. Але тоді про відносини він не думав.

“Я відчував до неї тягу з першого погляду, зрозумів, що з цією людиною мені дуже приємно спілкуватись, вона дуже цікава, різноманітна у своїх поглядах. Мені хотілось спілкуватись з нею все більше і більше. Я тоді взагалі не думав, це кохання з першого погляду чи просто зацікавленість”, — зауважив він.

Військовий пережив 45 операцій. Під час останньої його оперували сім годин. Зараз чоловік має 110 швів та проходить реабілітацію.

“Це процес не одного місяця і, мабуть, не двох, тому що болі є. Вони не такі, як до операції, але вони є. Вони заважають жити, заважають стояти на протезах. Ми зараз біжимо не марафон, а спринт: добігли до цього — одна ціль, до наступного — інша ціль”, — поділилась Ольга.

Дружина важкопораненого ветерана розповіла, що 13 місяців чоловік жив без жодної виплати. Але жінка зробила все, щоб перемогти у правовому полі. Наразі вони чекають розрахунку за минулий та поточний роки.

Жінка також додала, що у будинку, де вони живуть, була складна ситуація з пандусами. Люди були не готові до інклюзивного населення. Але наразі вже все зроблено:

“У нас був колись перекидний пандус, але він був до нас. Зараз нам зробили гарний під’їзд, поручні. Марк може самостійно спускатись та підійматись. Рік він не міг робити це самостійно, я потрібна була. Я постійно на роботі, а він дома, тому він просто не міг самостійно спуститись”.

Перш за все, треба спробувати зрозуміти таких людей, зауважила Ольга. За її словами, їх не треба жаліти, їх необхідно підтримати та повернути до життя.

“Потрібно зрозуміти, що ти його на 100% не зрозумієш — і це нормально. Ти повинна прийняти це як даність, як факт, і з цим жити. Друге — не потрібно жаліти людину. Це те, що в нас у стосунках взагалі немає”, — каже Ольга.

Марк Кондратюк та його дружина Ольга на прогулянці. Суспільне Одеса

Марк впевнений, з жінкою йому пощастило. Іншим жінкам, у яких схожа ситуація з їхніми чоловіками, радить підтримувати їх та не кидати напризволяще.

“Коли він повертається, не треба казати, що він не такий. Не треба йти від нього. Ти маєш розуміти, що коли кидаєш його напризволяще, ти вбиваєш його. Ти вбиваєш не тільки свого чоловіка, а й потенціального вчителя, тренера, робітника, а може директора фірми”, — відзначив ветеран.

Ольга додала, усе можна пережити. Головне, що людина залишилась живою.

“Горе там, де людина не повернулась, горе там, де порожня труна, а це все можна пережити. Це складно, але це не кінець життя. У нашому з Марком випадку, це тільки початок, це просто тимчасові труднощі, які долаються, і все буде добре”, — резюмувала жінка.

Історія Олени та Євгена Каус

Олена Каус разом із чоловіком переїхали до Одещини з Херсонщини. Познайомились у рідному селі, одружились і народили трьох дітей — двох синів і доньку. У 2019 році багатодітний батько пішов захищати країну.

“Ми його зупиняли, але він прийняв таке рішення, що йому потрібно йти. Так, він міг не піти, але вирішив це зробити. І він так і сказав, що я там потрібен, потрібно захищати свою батьківщину”, — розповіла жінка.

Вона додала, що в окупації прожила майже п’ять місяців. Після цього з маленькими дітьми на руках вимушена була самотужки виїжджати та приховувати від окупантів той факт, що чоловік захисник.

“Дуже переживали, ми ж родина військового. Скільки всього читали, дивились, що робили із військовими, які раніше були в АТО. На той час вони були вдома, і за їхніми родинами приходили. Сна спокійного у нас не було. Коли наставала ніч, це був жах. Собаки гавкають, не зрозуміло, що там, хто прийшов”, — згадує Олена.

Олена Каус на прогулянці. Суспільне Одеса

Зустрілись Олена та Євген тільки через пів року, в Одеському шпиталі. Туди його привезли після важкого поранення. В результаті артобстрілу чоловік залишився без двох ніг.

“Я була поряд майже завжди. Дітки також приїжджали, тата підтримували, відео записували. Думок про самогубство не було, тільки мучили фантомні болі. Для інших він був як психолог. Тому що хлопці були різні, він їм там допомагав, підказував, говорив, щоб не робили дурниць”, — розповіла дружина військового.

Вона додала, що чоловік вже адаптувався до нового життя. У під’їзді, де вони живуть, є пандус, тому виїхати на кріслі колісному можна без проблем. Складнощі виникають тільки тоді, коли немає світла і не працює ліфт.

“Найважче — це коли ліфт не працює або нема світла. Тому що доводиться когось, просити, щоб допомогли підняти, ми живемо на восьмому поверсі. А коли світла немає, вниз ми спускаємось самі, потихеньку. Чоловік відчуває кожну сходинку, але що робити, якщо потрібно, а така ситуація”, — розповіла жінка.

Чоловік та діти Олени Каус. Фото з особистого архіву

Цьогоріч ветеран потрапив на “Ігри Нескорених”, зазначила Олена Каус. Вони відбудуться у лютому 2025 року у Канаді.

“Він змагатиметься у пауерліфтингу і стрільбі з лука. Додатково вдома він ще займається плаванням. Йому дуже подобається. Можу сказати, що номер один — це Канада і номер один — це стати на протези”, — розповіла про плани Олена.

Завдяки спорту Євген став цілеспрямований. За словами жінки, він поставив собі ціль і впевнено йде до неї.

“Хочеться, щоб закінчилась війна, хочеться повернутись додому, щоб діти не жили під час тривог, щоб спокій був. Коли це все закінчиться, поїдемо відпочити із родиною за кордон”, — резюмувала Олена.

Наталя Гаврилова, Ольга Глечик