“З темрявою треба жити далі”: як у Чернівцях реабілітують військових, які втратили зір на війні (ФОТО, ВІДЕО)

У Чернівцях п’ятеро незрячих військових проходять реабілітацію — вони втратили зір через бойові дії й наразі заново вчаться робити повсякденні справи, як-от готувати їжу чи ходити у магазин або до кав’ярні.

Для цього орендували котедж — ветерани самостійно вивчатимуть незнайоме місто, а за потреби їм допомагатимуть ментори, які також мають порушення зору. Так власним прикладом показуватимуть, що життя триває й без зору. Суспільне Чернівці розповідає історії ветеранів та як їх реабілітують.

“Не можу звикнути, але живу”

— Ми не шукаємо справедливості щодо того, чому це сталося. Цю адаптацію хлопці пройшли: вони розуміють, що треба навчитися й жити з цим далі — з темрявою треба жити далі. У нас є ветеран, який вже два роки не бачить й каже: “Все одно не можу звикнути, але я живу”, — розповідає авторка проєкту “Життя після війни має тривати” Олеся Перепеченко.

Разом із командою Перепеченко організовує заняття для військових, щоб адаптувати їх до цивільного життя без зору. Спершу з ветеранами займалися психологи та фізичні терапевти, аби пропрацювати інші травми, а згодом військові досліджували, як сприймати речі на дотик, та займалися спортом.

Третій етап для реабілітацій організували у Чернівцях. Це місто обрали, бо воно безпечне й незнайоме для бійців. Організатори хочуть, аби ветерани навчилися жити й виконувати повсякденні справи самостійно: готувати їжу, орієнтуватися у квартирі, робити покупки чи гуляти містом.

Військові під час прогулянки містом. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина

Для реабілітації військових у Чернівцях орендували котедж. Суспільне Чернівці

“Був противником реабілітацій”

21-річний військовий Іван Косюк був на фронті з 19 років. Торік під час штурму поблизу Білогорівки на Донеччині він отримав мінно-вибухову травму — врятувати хлопцю зір медики не змогли.

— Ми так і не зрозуміли, то міна була чи танк. Але мені каску повністю знищило: ліве око відразу розірвало, а в правому був осколок — ним я ще трохи бачив. Вже в Дніпрі прокинувся й зрозумів, що повіки у мене повністю зшиті. Лікарка мені нічого сказати не могла, почала плакати. Я спитав: “Ого, в мене що там пів обличчя немає?”, а вона мені відповіла, що їм довелося видалити мої очі. Мені головне, щоб руки-ноги були, а за інше все одно, — каже військовий.

Іван Костюк. Фото надав Іван Костюк

У лікарні у Харкові Івану встановили очні протези. Відтоді він самостійно навчався користуватися телефоном, а згодом почав намагатися ходити з тростиною й навіть їздити з друзями на рибалку. Каже, спершу був проти реабілітаційних занять, бо сумнівався, що там його чогось навчать, втім змінив свою думку.

— Я нервувався, бо тиждень вчився користуватися телефоном, не міг навіть подзвонити нікому. Але був страшним противником цих реабілітацій. Думав: “Ну, чого ви зможете мене навчити? А потім зіштовхнувся з проблемою, як мені ходити з паличкою? Бо я пробував, але темп ходьби не той. Коли я приїхав на реабілітацію, мені тут сподобалося: ми вже спокійно гуляли до магазину чи кав’ярні. Справді, багато чого навчили, — каже Іван.

21-річний незрячий військовий Іван Косюк (справа). Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина

Для адаптації військові відвідують різні заклади. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина

“Чим більше тренувань, тим легше”

Ветеран Руслан травмував майже всі частини тіла, повністю втратив зір і частково слух. На реабілітацію він приїхав із дружиною Надією. Жінка розповідає, перший час удома подружжя не знало, як перебувати разом у побуті: ходити у помешканні або їсти. На першому етапі реабілітації Руслан був у важкому стані: досі приймав знеболювальні й відвідував лише частину занять.

Поступово Руслан почав займатися у спортзалі, відновлювати моторику, рух та вчитися ходити з тростиною. Зараз йому легше орієнтуватися в просторі. Чоловік може самостійно нарізати овочі на салат, знайти свої речі та скласти їх.

— Незряча людина через руки та звуки відчуває тростину. Мені було важко через травмовані руки, але, чим більше тренувань, тим легше було орієнтуватися в кімнаті. Ходжу по ребру поверхні меблів, коли вона закінчується, то розвертаюся. Ходжу по периметру кухні.

Незрячий ветеран Руслан з дружиною Надією. Суспільне Чернівці

Реабілітація незрячих військових у Чернівцях. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина

“Перед обличчям чорна картинка і все”

Загалом реабілітацію проходять п’ятеро військових. Серед них також Віктор Вівчаренко. Півтора року тому внаслідок бойових дій чоловіку сильно пошкодило обличчя — медикам довелося вставити титанові пластини, аби згодом можна було сформувати протез. Зараз Віктор ходить у затемнених окулярах й очікує на операцію з відновлення нижніх повік.

— Відновлять повіки й, мабуть, наступного року вже буду виглядати реалістично: вставлять протези, буду як й інші люди. Одразу було складно прийняти, що більше не зможу бачити дітей, дружину, світ. Чорна картинка перед обличчям і все. Сім’я мотивувала мене видряпуватися з тієї ями самому, допомагали мене та стимулювали не опускати руки.

Незрячий ветеран Віктор Вівчаренко. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина

Військових заново вчать самостійно робити повсякденні справи. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина

“Разом звикаємо й адаптуємося жити”

Для військових орендували котедж у Чернівцях — впродовж 21 дня вони будуть адаптуватися у ньому жити без зору. Зокрема, вивчатимуть незнайомі маршрути, відвідуватимуть магазини та заклади й закріплюватимуть побутові навички.

Олеся Перепеченко, авторка проєкту “Життя після війни має тривати”. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина

Реабілітація незрячих військових у Чернівцях. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина

Перепеченко каже, за потреби незрячим військовим допомагають тренери, які теж мають порушення зору.

— Нам головне, щоб вони вмикали мозок і самі хотіли знайти вирішення. Щоб справді були у такій ситуації, коли самі вдома й тобі потрібно щось зробити. Немає якої підтримки – ти йдеш і робиш це самостійно, — каже Олеся Перепеченко, — ми показуємо хлопцям, що ми маємо порушення зору, але їдемо з ними в чуже місто, й разом звикаємо й адаптуємося жити.

За словами авторки проєкту, після реабілітації ветерани теж зможуть стати менторами для військових, які втратили зір і потребують допомоги з адаптацією.

Реабілітація незрячих військових у Чернівцях. Суспільне Чернівці/Ольга Галіцина