Досвід ГО «Український професійний розвиток» у проєкті «Навички для інклюзивності», повідомляють «ЗМІ для змін»
Повернення захисників та захисниць, а також осіб з інвалідністю до повноцінного соціально-економічного життя є одним із найважливіших викликів українського сьогодення. Після служби, бойового досвіду або набуття інвалідності, багато людей стикаються з труднощами повернення та залученості у соціальне життя — від психологічної адаптації до пошуку роботи й самореалізації.
Реінтеграція людей, звільнених з військової служби та осіб з інвалідністю не відбувається сама собою.
Успішна реінтеграція військових, які звільнилися зі служби, потребує системної підтримки. І здебільшого цей процес неможливо забезпечити виключно зусиллями держави.
Часто цей запит також стосується людей з інвалідністю, бо значний період часу інтеграція цієї групи населення відбувалася точково.
Саме тому зараз, все частіше, частину відповідальності забирає на себе громадське середовище, де є живий контакт із людьми й простір для гнучких рішень.
З 2013 року громадська організація «Український професійний розвиток» допомагає українцям знаходити роботу, здобувати нові знання для перекваліфікацій — і завдяки цьому мати фінансову стабільність. А після повномасштабного вторгнення команда масштабувала свою діяльність і значно посилила підтримку осіб з інвалідністю, людей, звільнених з військової служби та тих, хто постраждав від війни.
Уже другий рік поспіль організація, за фінансової підтримки Європейського Союзу, Німеччини, Польщі, Естонії та Данії в межах мультидонорської ініціативи Skills4Recovery, реалізовує проєкт «Навички для інклюзивності», спрямований на людей, звільнених з військової служби та осіб з інвалідністю, які прагнуть опанувати сучасні робітничі професії чи перекваліфікуватись.
Вже понад 450 чоловіків та жінок стали учасниками проєкту і проходять профільне навчання на базі місцевих закладів професійної освіти або центрів професійно-технічної освіти.
Що важливо, перелік доступних професій — це спеціальності, що зараз мають критичний дефіцит кадрів і максимально впливають на процеси відбудови країни.
Йдеться про електриків й електромеханіків, операторів ЧПК, операторів сільськогосподарських дронів, трактористів, слюсарів-ремонтників, спеціалістів з радіозв’язку та електроніки.
Для когось це навчання стало початком змін. Для когось — способом повернутися до цивільного життя після військової служби. Хтось підвищує кваліфікацію, а хтось починає шлях у новій професії.
У центрі проєкту — люди та їхні рішення, що напряму впливають на благополуччя і кар’єрні перспективи.
Навчання і перекваліфікація сприяє поверненню людей, звільнених з військової служби до цивільного життя.
Коли ми говоримо про адаптацію українських захисників до цивільного життя, надто часто зводимо цю тему лише до психологічної підтримки.
Така робота безумовно важлива, але адаптація не закінчується розмовою з фахівцем. Вона продовжується щодня — у пошуку роботи, у спробі знайти своє місце в цивільному житті, у відповіді на просте, але болюче запитання: «Що далі?».
Команда «Українського професійного розвитку» переконана, що здобуття нової професії, або перекваліфікація, стає для захисників не просто освітнім кроком, а частиною глибокого процесу повернення до цивільної реальності.
Війна змінює людей і змінює життєві обставини. Хтось більше не може працювати за попередньою спеціальністю через поранення, хтось втратив робоче місце або професія стала неактуальною. У цих умовах навчання перестає бути додатковою можливістю — воно стає необхідністю.
Вже зараз досвід проєкту «Навички для інклюзивності» показує, що нова професія дає захиснику відчуття контролю над власним життям.
Так було з 47-річним Миколою Рачинським, учасником проєкту «Навички для інклюзивності», який здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування.
На війні чоловік зазнав важкого поранення, через яке втратив праву руку. Тривала реабілітація, біль і усвідомлення того, що так як раніше, вже не буде, якийсь час демотивували його.
«Коли дружина розповіла мені про можливість здобути нову професію, попрактикуватися у майстерні та бути у колі людей —я зрозумів, що це стане двигуном моїх змін. Бо новий досвід — це про рух вперед. Стояння на місці мене нікуди не приведе. Я зробив цей крок і все вдалося».
Микола успішно завершив навчання і зараз працює електриком у міському парку рідного містечка на Львівщині.
Історія ще одного захисника підтверджує тезу про те, що багато людей, звільнених з військової служби, часто закриваються від соціуму і будь-якого спілкування. Але, як би болісно не було, часто соціалізацію потрібно стимулювати.
35-річний Сергій Шевченко, учасник проєкту «Навички для інклюзивності», повернувся з війни з тяжкими пораненнями обох ніг. Зараз чоловік все ще на реабілітації. Сергій з тих людей, який усе життя допомагав і підтримував інших. Більше того — зараз із земляками, які пройшли війну, створює спільноту для підтримки захисників на шляху до відновлення.
«Я не лише сам записався на це навчання, я також розказав про ці курси своїм знайомим хлопцям-ветеранам, які шукали для себе заняття. І особливо просив долучитися тих, хто вже тривалий час не хотів навіть у магазин виходити. Я знав, що їм треба допомогти справитися із цим. І знаєте, що у підсумку? Ми вчимося бути електромонтерами. Ми також вчимося заводити нові знайомства, ділитися думками і переживаннями. Вчимося довіряти. Цей проєкт не лише про можливість потім знайти роботу, а він ще й про перші кроки адаптації для ветерана».
Чому інтеграція осіб з інвалідністю на відкритий ринок праці має стати пріоритетом держави та громадянського суспільства
Залучення людей з інвалідністю до ринку праці в Україні вийшло за межі суто соціальної теми й стало реальною потребою для держави та суспільства, особливо в умовах війни та зростання кількості людей з набутою інвалідністю. Попри законодавчі гарантії, ринок праці залишається недостатньо інклюзивним: робочі місця й процеси рекрутингу часто не адаптовані, а квотний підхід нерідко має формальний характер. Це обмежує професійний вибір людей з інвалідністю та знижує ефективність використання їхнього потенціалу.
Команда «Українського професійного розвитку» вважає, що переосмислення інклюзії є ключем до економічної стійкості, соціальної згуртованості і багато у чому — індикатором зрілості українського суспільства. Тепер це не лише про соціальний обов’язок, зараз це про стратегічну стійкість.
Тому «Навички для інклюзивності» став актуальним проєктом, де люди з інвалідністю мають змогу долучитися до середовищ, які вже готові запропонувати їм якісну освіту з відповідними умовами та допомогти знайти своє місце праці.
Одна із учасниць проєкту, 57-річна Оксана Коваленко, ділиться:
«Я маю складну долю. З юності страждаю, через слабке здоров’я, маю інвалідність і прогресуючий цукровий діабет. Але я ніколи не боялася важкої роботи. Після того, як разом із сином я спочатку покинула Донецьк у 2014 році, а у 2022 втікала від бойових дій у Торецьку — я знала, що попри все зможу бути корисною для своєї країни і забезпечувати себе самостійно».
Оксана навчалася за фахом слюсаря-електрика, бо хотіла мати додатковий дохід та стабільну зарплату, а ще прагнула зробити власний вклад у відбудову України. За словами жінки, ця професія давно вважається чоловічою та вона за життя не раз впевнилась — жінки можуть усе. Тому зараз готова взяти частину їхньої роботи у свої руки.
Довготривалий ефект починається з комплексних рішень і співпраці
Будь-яке навчання без чіткої мети й практичного результату не покращує благополуччя людини. Благополуччя формується тоді, коли навчання стає інструментом змін: допомагає отримати роботу, змінити професійний шлях, підвищити фінансову стабільність або відновити впевненість у собі.
Особливо це важливо для захисників та захисниць, які повертаються до цивільного життя. Для них навчання без чіткої перспективи може виглядати як імітація допомоги. Натомість комплексний підхід: від підготовки викладачів і доступності простору до підтримки під час пошуку роботи, створює відчуття реальної опори й можливості планувати майбутнє.
Тому проєкт допомагає учасникам у працевлаштуванні. Професійні рекрутери вчать писати резюме та готують учасників проєкту до співбесід. Бо коли є люди, які готові поруч з тобою пройти цей шлях невизначеності — це завжди про додаткову стабільність для тих, хто щойно повернувся з фронту. І звісно про мотивацію планувати майбутнє. Зокрема, свої професійні перспективи.
Саме тому навчання учасників проєкту відбувається на базі професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) та центрів професійно-технічної освіти (ЦПТО).
У межах ініціативи заклади не лише надають освітні програми й матеріально-технічну базу, а й скеровують своїх викладачів на додаткові профільні тренінги. Зокрема, навчальні сесії щодо коректної комунікації, чутливого підходу та підтримки людей, які повернулися з військової служби, а також осіб з інвалідністю. Більше того — заклади професійної освіти долучилися до огляду доступності навчальних просторів й приміщень, які робила команда проєкту у партнерстві з ГО «Доступно.UA».
Йдеться не лише про пандуси чи ліфти, а й про навчальне середовище, у якому людину намагаються зрозуміти, почути й підтримати. Такі зміни не обмежуються тривалістю проєкту, вже зараз готуються конкретні пропозиції для покращення інклюзивності партнерських навчальних закладів. Безумовно, ця робота стане основою опису рекомендацій для створення комфортних навчальних просторів у різних профтехах країни.
Окремо варто говорити про інклюзивність у робочих середовищах. Поки що більшість українських роботодавців лише напрацьовують систему рішень, щоб у межах своїх робочих просторів створити безбар’єрні умови для усіх, хто цього потребує. Ідеться не лише про спеціальне обладнання для людей з інвалідністю, а й про культуру екологічного спілкування з тими, хто повернувся з війни.
Команда проєкту «Навички для інклюзивності» працює і з цим викликом, формуючи пропозиції для вдосконалення робочих середовищ. Зокрема, спільно з Державною службою зайнятості зараз створюється гайд для роботодавців, який пояснює, як ефективно інтегрувати людей, звільнених з військової служби і осіб з інвалідністю у колектив.
Можливості, які надає проєкт для людей, що звільнилися з військової служби та осіб з інвалідністю є інвестицією у стійкість країни, яка продовжує війну за свободу.
Допомагаючи захисникам і особам з інвалідністю знайти нову професію, ми не просто підтримуємо окремих людей, ми формуємо майбутнє суспільство, у якому досвід війни трансформується у розвиток, а не у втрати. А залученість громадянського суспільства у цей процес підсилює рівень відповідальності кожного.