Київ. 26 квітня на “Книжковому арсеналі” відбулася презентація книжки “Універсальний дизайн: практичні поради для кожного” – видання, що розповідає, як зробити простір комфортним та безпечним для всіх.
Авторками книжки є Ірина Виртосу та Тетяна Печончик (Центр інформації про права людини). Ця книга стала результатом Спільної Програми “Сприяння інтеграційній політиці та послугам для людей з інвалідністю в Україні”, що впроваджується Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН), Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародною організацією праці (МОП) у партнерстві з Міністерством соціальної політики України та Національною асамблеєю інвалідів України.
Тетяна Печончик, розповідаючи про історію виникнення книжки, говорить: “Я часто подорожую за кордоном, і мене там завжди вражали якісь речі, які в нас на вулицях не побачиш. Наприклад, там багато людей пересувається на візках. Коли я приїжджаю в Україну, я їх майже не бачу на вулицях. І в мене виникло логічне питання: а що, в нас немає таких людей? Коли я подивилася статистику, я зрозуміла, що є, і багато, але вони просто не мають можливості нормально пересуватися містом”.
За кордоном здебільшого простір пристосований і для молодих матерів, що займаються спортом, і для людей, які пересуваються на візку, і для людей похилого віку, і для тих, хто погано бачить або чує. В Україні теж потрібно формувати простір, вести бізнес чи надавати послуги з думкою про кожну людину, впевнена Тетяна Печончик. У книжці містяться конкретні поради для посадовців, громадських діячів, керівників навчальних закладів, журналістів, роботодавців та звичайних громадян щодо того, як зробити простір комфортним та безпечним для всіх.
Авторка Ірина Виртосу розповідає, що днями повернулася з Берліна. Її вразило, як на “звичайних” дорогах розміщуються й не конфліктують пішоходи, автомобілісти, громадський транспорт та велосипедисти. Тим більше на контрасті після подорожі неприємно вражає станція метро “Лівобережна”, де через нагромадження кіосків, стихійного ринку, скупчення транспорту важко пересуватися не те що велосипедистам, а й пішоходам.
“Мій вклад в розвиток суспільства, в розвиток універсального дизайну – це те, що ми з Танею написали цю брошуру. Буде дуже круто, якщо дизайнери, архітектори, інші творчі люди, що хочуть зробити наше місто більш комфортним і доступним, будуть розширювати цю тему, пояснювати її”, – розповідає Ірина Виртосу.
Вона зауважує, що починати треба з себе: наприклад, подивитися, чи можете ви запросити до себе додому людину з інвалідністю – наскільки їй буде зручно? Ця тема стає все більш актуальною і через військові дії на сході країни, бо звідти вертаються хлопці з інвалідністю, які за умови недостатнього облаштування міського простору будуть позбавлені можливості вести звичний спосіб життя.
Володимир Азін та Олег Полозюк з Національної Асамблеї інвалідів України розповіли про історію виникнення концепції універсального дизайну та свій особистий досвід пересування Києвом.
Так, в основі концепції універсального дизайну, яка почала формуватися з початку 50-х років минулого століття, лежить повага до прав людини. Із самого початку філософія універсального дизайну стосувалася архітектурної доступності для маломобільних груп населення, але згодом набуло більш ширшого змісту.
Здавалося б, простір, де людина на візку може вільно пересуватися, має бути зручним і для всіх інших людей. Але є виключення: наприклад, деякі бар’єри, що перешкоджають пересуванню людини на візку, дуже потрібні незрячим, бо допомагають орієнтуватися у просторі.
“То якраз концепція універсального дизайну закликає звертати увагу на те, що всі люди різні, і оцю різницю між людьми потрібно враховувати, щоб всім було комфортно й безпечно”, – пояснює Володимир Азін.
Особливості облаштування простору мають стосуватися не лише людей з інвалідністю, а й враховувати інші особливості, стверджують експерти. Середовище має бути зручним як для високих людей, так і для низьких, як для дітей, так і для людей похилого віку.
Олег Полозюк пересувається на візку та щодня дістається до роботи з київського району Теремки-2 – долає два кілометри до метро, у самому метро ще робить пересадку на іншу гілку. Станція “Виставковий центр” краще пристосована для людей на візках, а от з центральними станціями є проблеми – там Олегу доводиться користатися допомогою пасажирів або ж міліціонерів. Об’єктів, добре облаштованих з точки зору універсального дизайну, в Києві небагато – серед них Олег Полозюк називає один з торгівельних центрів, де є ескалатори, ліфти, доступні санвузли, і людина, незалежно від стану свого здоров’я, може потрапити на будь-який поверх і почуватися комфортно у цьому просторі.
“Універсальний дизайн стосується не тільки і не стільки людей з інвалідністю, як кожної людини у різний період її життя. Для нас він носить життєво необхідний характер, а для всіх інших громадян це більше проблема комфорту, безпеки, зручності життя”, – розповідає Олег Полозюк.
Як зауважують експерти, не в усіх вже існуючих будівлях можна змінити умови так, щоб зробити простір зручним для всіх. Тому думати про це треба заздалегідь: принципи універсального дизайну набагато легше втілювати відразу під час будівництва нових об’єктів, ніж потім перебудовувати окремі елементи.
Фото: Микола Мирний