Інклюзивність на часі як ніколи: 20−50 тисяч українців втратили кінцівки під час війни

Інклюзивність на часі як ніколи: 20−50 тисяч українців втратили кінцівки під час війни. війна, суспільство, травма, інвалідність, інклюзивність

Від 20 до 50 тисяч українців втратили одну або кілька кінцівок з початку повномасштабної війни, пише The Wall Street Journal. Реальна ж кількість травмованих може бути ще вищою, оскільки протезування займає багато часу, пише NV.

Міста України багато років закривали очі на проблему інклюзивності. «Ой, та скільки там тих людей з інвалідністю», — такі закиди можна почути й досі, навіть від, здавалось би, притомних людей. Але радянську практику удавати, що маломобільних людей — одиниці, треба прибирати так само як серпи-молоти з монументів. Бо це атавізм, шкідливий для розвитку європейського суспільства.

Скільки нас

Зараз ми все частіше зустрічаємо на вулиці людей з інвалідністю і це настільки незвично, що навіть не знаємо як реагувати. Але українське суспільство не звикло до людей з інвалідністю не через те, що їх мало. Люди з травмами часто просто не можуть вийти з дому. Люди б хотіли жити активним соціальним життям, але не можуть через неінклюзивне середовище.

Наскільки зараз все погано з інклюзивністю, можна оцінити за останніми дослідженням Texty.org.ua. Журналісти проаналізували по одному мікрорайону в чотирьох містах України. У Києві на Лісовому 82% входів у будинки є недоступними, тобто мають барʼєри. У Запоріжжі на Космосі – 80%. У Луцьку 40-й квартал — 84%. У Житомирі на Східному — 94%. А ще є неінклюзивні дороги, входи у заклади й інше.

Ба більше, говорячи про маломобільних людей ми маємо розуміти, що це не тільки люди з інвалідністю. Маломобільним час від часу є кожен з нас. Втомився на роботі й важко підніматися сходами. Взуття на слизькій підошві й ледь не впав у супермаркеті. Задивився в телефон. Везеш дитину у візку. Досяг старшого віку. Просто почуваєшся сьогодні недобре.

Спробуйте повернутись додому не торкаючись нічого долонями, або придбайте два кавуни та зайдіть по дорозі додому на пошту, в аптеку та за кавою через незнайомий двір, щоб ваші ноги відчули всі ці ямки, бруківки та сходинки.

Людей, яким потрібен інклюзивний простір дуже багато, адже він потрібен кожному.

Чому це на часі

Інклюзивність простору — це не тільки про комфорт. Коли тобі зручно рухатися вулицею, коли можеш дістатися туди, куди хочеш. Не дивишся на кафешки з каскадом сходів як на Еверест. Не штурмуєш тролейбус як неприступну фортецю.

Інклюзивність — це про безпеку. Ти не піддаєш себе ризику за будь-якої погоди та за будь-якої ситуації. Не боїшся зламати шию, спускаючись по пандусу з під’їзду. Не ризикуєш наштовхнутися на гострий паркан на темній вулиці.

Інклюзивність — це про повагу. Так, потрібно давати медалі оборонцям, призначати додаткові виплати. Але надважливо підкреслити повагу й у побутовому житті. Не можна змушувати людину, завдяки якій ми тримаємо незалежність, сидіти вдома замкнутою у чотирьох стінах через неінклюзивність простору.

Інклюзивність — це вираження справжньої шани, це плата за захист нас усіх.

Анна Денисенко
Кураторка проєкту міських досліджень ЛУН Місто

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*