Хмельницький. Підбори змінили на колеса. Провести бодай один день у візку та відчути на собі, як бути людиною з обмеженими можливостями свого часу наважилися телеведуча Соломія Вітвіцька та письменниця Ірена Карпа. Жінки проїхалися вулицями Києва, відвідали станцію метро, книгарню та аптеку, долаючи на своєму шляху високі поребрики та вбивчі пандуси.
Пан Віктор на візку пів свого життя. Чоловік приїхав на міський пляж у справах. У розмові зізнається, що відпочиває і зустрічається із колегами тут нечасто. Про своє звичайне життя розповідає охоче, однак більше любить говорити про громадську діяльність.
На питання, як ставляться люди до візочників, чуємо беззаперечно – хмельничани толерантні.
На вулицях нашого міста людей з особливими потребами можна зустріти вкрай рідко, адже більшість з них волею-неволею залишаються сидіти у чотирьох стінах. Все через те, каже Віктор, що в місті вони не можуть знайти справу до душі. Тому організація «Світ без Бар’єрів» намагається якомога більше візочників залучати до занять спортом, реабілітаційних курсів та різноманітних культурно-міських заходів.
Щодо транспорту. Спільними зусиллями та гривнями минулого року придбали два «соціальних таксі». У найближчому майбутньому мріють про ще одне. Однак, навіть якщо таких машин буде три-чотири, усіх проблем вони не вирішать, адже кількість місць обмежена. На два автобуси припадає 11 пасажирів у візках та 20 супроводжуючих, у той час, коли в місті проживає близько 600 людей з особливими потребами. Працює соціальне таксі з понеділка по п’ятницю, у вихідні ж дні доводиться розраховувати на власні сили.
«Стометрівка» і не тільки. У центрі, та й, власне, у глибинці міста, через відсутні або неправильно побудовані пандуси люди з обмеженими можливостями не спроможні потрапити до будівель аптек, пошти, деяких магазинів, десятка кафе та кав`ярень, не кажучи вже про місця відпочинку такі, як набережна та пляж.
Щодня з подібним зіштовхуються й мами з маленькими дітьми на візках та люди похилого віку. Зокрема, на набережній біля річки батькам з візками легше піднятися велосипедною доріжкою, аніж неправильно встановленим пандусом.
Не забуваймо і про занадто високі поребрики. Саме з цієї причини виїхати на тротуар буває неможливо. Аби не об’їжджати, і не чекати сторонньої допомоги, візочникам доводиться пересуватися по проїжджій частині.
У рейтингу доступності за соціологічними опитуваннями наше місто навіть не дотягло до «золотої середини». Усі «старання» влади хмельничани оцінили на трійку.
Однак дуже часто рішення, які приймаються у сфері інвалідності, не задовольняють потреби тих, на кого вони розраховані. Одна із причин – думка самих людей не враховується. Тому маємо пандуси, які не відповідають Державним будівельним нормам України.
Люди з особливими потребами – це сильні особистості, які здатні підкорювати нові вершини, розвиватися та самовдосконалюватися. Це ті, хто щодня доводить насолоджуватися життям можна й на колесах. Підтвердженням цього є ролик, знятий британським телеканалом у 2016 році до початку Паралімпійських ігор.