Пандусів у київських багатоповерхівках вкрай мало і їх не поспішають встановлювати. Що робити?

Зараз єдиний вихід – боротись за кожен елемент безбар’єрності і залучати для цього всі профільні організації.

Частина встановлених в Україні пандусів непридатна для самостійного використання. Проте насправді проблема глибша – українські міста взагалі не проєктувались з думкою про доступність, пише «Хмарочос».

У вересні мешканка одного з будинків у Дарницькому районі столиці розповіла про непридатний пандус у її будинку та спроби замінити його.

Наталія Красовська мешкає на 14-му поверсі багатоквартирного будинку. Її батьки переїхали до неї з Донецької області через війну, а батько Наталії зараз пересувається лише на колісному кріслі. Виявилось, що пандус, встановлений для виходу з будинку, неможливо використовувати самостійно. Тож жінка звернулась до ЖБК для його заміни.

«Голова ЖБК “Промбудівельник-8”, до якої я звернулася, сказала, той пандус, що є, — нормальний, і що вона подасть на якийсь грант на місто, щоб його отримати в наступному році (можливо)», — розповідає вона.

Наталія зверталась й до районної адміністрації. Проте марно. «Хмарочос» дізнався про ситуацію з безбар’єрним середовищем в Україні та алгоритми дій для покращення ситуації.

Історія створення безбар’єрності в Україні

У багатьох районах української столиці переважна кількість житлових будинків були збудовані в період індустріальної масової забудови, в яких архітектурними проєктами облаштування пандусів навіть не передбачалось.

За словами фахівця з доступності, керівника напрямку «Безбарʼєрність» громадської спілки «Ліга сильних» Володимира Висоцького, в Україні ідея створення доступного середовища для маломобільних людей виникла ще у 1990-х роках. Проте такі ініціативи відбувались точково, не системно та до суттєвих результатів не призвели.

У 2008 році Україною було підписано Конвенцію про права осіб з інвалідністю, а у 2010 році ця Конвенція набрала чинності. Відповідно до взятих Україною зобов’язань, однією зі стратегічних цілей державної політики стало створення суспільного середовища рівних можливостей для осіб з інвалідністю та їх інтеграція у суспільне життя, переосмислення соціальних послуг, щоб забезпечити суспільну активність та незалежність людей з інвалідністю.

«Від того моменту питання доступності почали поступово інтегруватись в різноманітні сфери життя, адже Конвенція охоплює широкий спектр питань від освіти, транспорту, фізичного середовища до культури та спорту. В Конвенції враховано всі сфери життєдіяльності людини, для того, щоб вони стали доступними для людей з інвалідністю», – розповідає Володимир.

Також в Україні прийнято Закон про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, який має на меті забезпечити людей з інвалідністю рівними з усіма іншими громадянами можливості для участі усіх сферах життя суспільства. Проте, за словами Володимира, цей Закон систематично не виконувався.

Пандуси в Києві

Редакція «Хмарочоса» звернулась до КМДА, щоб дізнатись яку кількість пандусів щорічно встановлювали у житлових будинках Києва до повномасштабного вторгнення Росії. Виявилось, що у 2020 та 2021 роках рівно половина районних адміністрацій столиці взагалі не встановлювали пандуси. Деякі райони ігнорували потребу у самостійному виході з будинку для маломобільних груп населення й у 2022 та 2023 роках. За інформацією Київської міської ради, у столиці проживають понад 150 тисяч людей з інвалідністю, з них близько 9,5 тисяч набули інвалідність внаслідок війни. Частині цих людей пандуси потрібні для щоденного пересування містом, хоча б щоб просто вийти з дому.

У 2021 році за ініціативи першої леді України Олени Зеленської була прийнята Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні.

«Цей документ не є законом. Проте він задекларував політичну волю суб’єктів прийняття рішень щодо впровадження безбар’єрності у всіх сферах життя і фокус у цьому документі зміщений від осіб з інвалідністю до набагато ширшого кола осіб, в інтересах яких це середовище створюється», – пояснює Володимир Висоцький.

Після прийняття цієї стратегії в Україні почали реалізовувати створення безбар’єрного простору, проте у лютому 2022 року почалось повномасштабне вторгнення Росії, яке призупинило будь-які ініціативи. Але саме війна зробила питання доступності та інклюзивного суспільства надзвичайно актуальним.

«Створення безбар’єрного середовища стало нагальною необхідністю й очевидно, що через значне та дуже стрімке зростання кількості осіб з інвалідністю, кількості внутрішньо переміщених осіб, неспинним процесом старіння в Європі, і в Україні зокрема, питання доступності в Україні набули безпрецедентної ваги, якщо порівнювати з іншими країнами», – наголошує Володимир.

Це відчули й в районних адміністраціях Києва. У 2024 році кожна районна адміністрація запланувала встановлення або ремонт пандусів для житлових будинків. Проте за повідомленням Солом’янської районної адміністрації, у більшості житлових будинків їх району відсутня технічна можливість для встановлення звичайних пандусів на сходах. Це пояснюють обмеженим доступом, великим кутом нахилу, малою шириною та відсутністю горизонтальних розворотних майданчиків.

Про це говорить й Володимир Висоцький.

«Україна є країною, яка успадкувала велику кількість інфраструктури від Радянського Союзу. Відповідно ми маємо тисячі об’єктів, які будувалися без урахування потреб маломобільних громадян та норм безбар’єрності. Цілей доступності при будівництві інфраструктури фактично не ставилося і, відповідно, не досягалося», – пояснює він.

Глобальна проблема доступного та інклюзивного середовища

Радянська влада залишила Україні у спадок не тільки відсутність пандусів й можливості їх встановити у житлових будинках. Приміщення усіх соціально важливих організацій також проєктувались без мети створення безбар’єрного середовища.

«Наразі переважна більшість об’єктів інфраструктури, вулиць, доріг, будівель, споруд все ще не відповідає навіть мінімальним стандартам доступності. Важливо, щоб людина могла вийти з дому, щоб вона могла пересуватись вулицями, потрапити в ту чи іншу будівлю, зорієнтуватись та отримати послугу або необхідну інформацію. Йдеться про створення такого безшовного, суцільного простору, де можна вільно пересуватися, вільно орієнтуватися, вільно отримувати інформацію, послуги й при цьому перебувати у безпеці. Це – чотири ключові елементи, які в сукупності формують доступність», – розповідає Володимир Висоцький.

Також за його словами, в Україні не вибудувано ефективної системи забезпечення та підвищення відповідних компетенцій для професіоналів у сфері архітектури, містобудування, урядовців, або місцевих менеджерів.

Виконуюча обов’язки керівника громадської організації «Доступно.UA» Наталія Пархитько також розповіла про складнощі створення безбар’єрного середовища в Україні.

«Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні, яку створили у 2021 році, охоплює не лише фізичну доступність. Вона також включає навчання персоналу, покращення якості надання соціальних послуг й діяльність у сфері інклюзивної освіти. На мою думку, це досить велика і корисна могла б бути стратегія, якби її використовували. Проблема в тому, що дуже часто ці стратегії приймають громади, але під них не виділяючи фінансування й не реалізують», – розповідає Наталія.

Володимир розповідає, що недостатнім залишається й інформування про важливість інклюзивності, різноманіття та доступності.

«Доступність випливає зі свідомості людини. Якщо люди не усвідомлюють важливості створення доступного для всіх середовища, ми замість того, щоб співпрацювати, будемо боротися один з одним, дискутувати, й сперечатись, марно витрачаючи дорогоцінний час. Натомість варто формувати таке органічне усвідомлення в кожної людини в Україні, що безбар’єрність – це Фундаментальна цінність демократичного суспільства», – наголошує він.

Шляхи розв’язання проблеми

За словами Володимира, у частині великих громад таких, як Київ, Львів, Вінниця, Харків, Дніпро та інших відбуваються певні зміни й можна спостерігати, як з’являються пониження на переходах, будуються або ремонтуються пандуси, реконструюються вхідні групи будівель, обладнуються доступні вбиральні. Створення доступного середовища просувається й цьому приділяється значно більша увага, ніж раніше.

Наприклад, у 2024 році у Києві облаштувати пандуси чи електропідйомники запланували у понад 390 будинках, частину з цих пандусів вже встановили.

У жовтні Управління туризму та промоцій КМДА і Київський центр розвитку туризму підготували 7 заходів на безоплатній основі, серед яких екскурсія, адаптована для людей із порушеннями зору. Також за інформацією КМДА, протягом 2024 року у столиці відремонтували 32 світлофорні об’єкти з дотриманням принципів безбар’єрності.

Проте всі ці рішення впливають на ситуацію лише точково. Та основними ініціаторами суспільного інформування та програм допомоги людям з інвалідністю залишаються громадські організації та благодійні фонди.

«Створюються такі собі острівці доступності, але вони часто не сполучені з собою, «відірвані» від місць проживання людей, від транспортного сполучення», – зазначає Володимир Висоцький.

«Такі дії часто не консолідовані, немає загальної картинки, що загалом зроблено, хто це робить і що робити далі. Це є великою проблемою», – пояснює Наталія Пархитько.

Але Наталія зауважує, що навіть маленькі кроки у створення доступного середовища та інклюзивного суспільства є важливими.

«Це не питання одного дня чи навіть одного року. Чи думаю я, що не потрібно взагалі робити «доступну» зупинку, якщо до неї неможливо дістатись на кріслі колісному? Ні, треба її зробити. Але має бути бачення шляхів руху до цієї зупинки для того, щоб в наступному році чи через рік провести ремонти, які зроблять весь простір безбар’єрним», – розповідає вона.

Володимир також пояснює важливість зростання суспільного попиту на доступність.

Суспільству слід очікувати доступності, прагнути її, звертати увагу на бар’єри у просторі й послугах, вимагати усунення перешкод. Необхідно моніторити ситуації, звертати увагу посадовців чи керівників, й постійно шукати можливості для конструктивного діалогу, каже Володимир.

Як встановити пандус у себе в будинку?

Юрист громадської організації «Доступно.UA» Артем Прощенко, який користується кріслом колісним, саме таким шляхом й добився встановлення пандуса, яким тепер може користуватись без сторонньої допомоги.

«Я мешкаю у 16-поверхівці. Щоб дістатися до дверей, які ведуть у під’їзд, треба піднятися на 10 сходинок. На них ЖЕК встановив дві рейки, які лежать під страшним кутом — я називаю їх “дорога смерті” чи “дорога в один кінець”. Ними просто нереально скористатися ні людям на колісних кріслах, ні батькам із дитячими візочками. Коли мені потрібно було вийти з дому, я просив друзів підстрахувати, іноді допомагали водії із соціального таксі»», – розповідав Артем про пандус, який раніше був встановлений для виходу з будинку.

Пандус, який був встановлений до звернення Артема

Артем звертався до багатьох організацій та районних депутатів. На звернення відповіла тільки управлінська компанія, яка обслуговує будинки мікрорайону, в якому проживає Артем. Він написав їм листа, де розповів де живе, прикріпив фотографії рейок на сходах. Звернення нарешті зареєстрували. Паралельно із цим Артем попросив ГО «Доступно.UA» також надіслати звернення до того ж управління. За тиждень прийшов лист з повідомленням, що пандус встановлять до кінця року.

«Особливість наших ЖЕКів та управлінь у тому, що поки не почнеш звертатись з усіх сторін, реакції не буде», – говорить Артем.

Пандус замінили й чоловік нарешті може виходити з будинку без сторонньої допомоги.

Новий пандус, який встановили в будинку Артема

Наталія Пархитько радить активно добиватись придатного пандуса, який держава повинна встановити за Законом.

За її словами спочатку найважливіше написати запити й звернення всюди, куди можливо. Друге, що радить Наталія, це розголос – заручатися підтримкою ЗМІ, громадських організацій, якихось окремих активістів. Важливо додавати підтверджувальні документи й детальну інформацію.

«Можна звернутися до уповноваженого зі справ людини та подати запит безпосередньо на те, що порушуються ваші права», – рекомендує Наталія.

Мешканка Києва Наталія Красовська, про яку ми розповідали на початку статті, вже звернулась і до районної адміністрації, і ЖБК. Наразі отримала відповідь від районної адміністрації, що цього року її будинку не включено у список на ремонт та встановлення пандусів. Юрист громадської організації «Доступно.UA» Артем Прощенко, який сам пройшов подібний шлях, допомагає Наталії домогтися встановлення пандуса, який відповідає нормам і придатний для самостійного користування.

На думку Володимира Висоцького, зараз як ніколи важливо пояснювати людям чому безбар’єрність це важливо і чому це важливо не тільки для певних груп, а для всіх загалом.

«Очевидно, що ветерани та ветеранки – це величезна група людей, яка має досвід бойових дій, участі в обороні Держави та має значну соціальну вагу й авторитет. Чимало з цих людей повертаються зі стійкими порушеннями здоров’я, набувають інвалідність. Ця обставина кардинально відрізняє Україну від інших країн Європи. І якщо ми хочемо сформувати ефективну ветеранську політику, то вона повинна обов’язково враховувати і необхідність створення безбар’єрного середовища. Не хочу здатися цинічним, але наявність ветеранської спільноти – це потужний фактор впливу на ситуацію з доступністю, який з’явився в усіх громадах. Цей фактор неможливо ігнорувати – навіть для тих, хто, можливо, звик не звертати увагу на питання доступності», – наголошує Володимир.

Доступне середовище насправді потрібно багатьом людям – учасникам бойових дій, людям з інвалідністю, родинам з маленькими дітьми, людям, які мають домашніх улюбленців, велосипедистам, людям старшого віку.

«Не буде перебільшенням сказати, що від безбар’єрного середовища виграють абсолютно всі – і ті, хто йдуть з валізою чи важкими пакунками, і ті, хто втомилися після виснажливого робочого дня, і ті, хто супроводжують малолітніх дітей чи своїх родичів старшого віку. Тому зараз багато залежить від того, наскільки сильним буде цей суспільний запит, і наскільки адекватно на нього відреагують люди, від яких залежать конкретні зміни», – додає Володимир.

Наталія Рибальська