Проблема доступності для людей з інвалідністю завжди на слуху, але при будівництві чомусь виявляється другорядною. Втім, за останні роки прогрес є, кажуть координатори проєкту «Доступно.UA», які саме розпочали нове тестування українських міст.
«Репортер» долучився до них у Франківську.
До норм далеко
Зустрічаємося із координаторами київського проєкту Дмитром Щебетюком і Тетяною Шаповал біля драмтеатру. Вони вже перевірили кілька адмінбудівель, на черзі – залізничний та автобусний вокзали, пошта та супермаркети в тому районі.
Новий проєкт – рейтинг доступності міст – називається «Тостер». Це гра слів з тим, що міста «тестують», а також, що перевірка «підсмажуватиме» найбільші проблеми з доступністю. Активісти перевірять 10 міст з населенням 100-250 тис. Почали з Івано-Франківська, далі – Тернопіль. Миколаїв, Херсон, Чернігів, Суми, Полтава, Черкаси, Вінниця, Кам’янець-Подільський. Перші результати представлять у грудні, на Форумі інклюзивності.
«Порівняно з іншими містами України, у Франківську непогана ситуація з доступністю, до того ж за останні роки видно великий прогрес. Наприклад, у Києві гірше. А от Львів у моєму особистому рейтингу доступності на першому місці», – каже Дмитро Щебетюк.
Він народився у Кам’янці-Подільському, зараз мешкає в Києві. Через травму вже вісім років пересувається на візку. Каже, з того часу інфраструктура покращилася, але недостатньо.
«Якщо дивитися на Європу чи хоча б на українські будівельні норми, то ще є багато роботи, – говорить Дмитро. – Ми вже перевірили у Франківську понад 60 аптек, майже 50 ресторанів. Із аптек знайшли лише 2-3 повністю доступні, ще кілька доступні частково. Всі інші працюють незаконно. Хтось від міської влади надає дозволи, ліцензії. Із закладів харчування, які ми перевірили, є три повністю доступні, близько шести – частково, решта не відповідає будівельним нормам».
Тим часом підходимо до відділення Приватбанку на Грюнвальдській. До входу ведуть високі сходинки, пандуса нема.
«Ця будівля набирає 0 балів із 20», – констатує Щебетюк.
Вокзал не набагато кращий. Дмитро й Тетяна витягають метри і вносять цифри у свої бланки. Пандус біля головного входу надто високий, люди на візках користуються боковим входом, хоч там кут нахилу теж не ідеальний. Зате вхід завузький.
«У державних будівельних нормах прописані правила, який має бути кут нахилу пандуса – не більше 4,7, які мають бути доріжки, поручні, ширина входу. Простір всередині має бути мінімум 90 см, двері теж», – пояснює Дмитро.
З автовокзалом ще гірше. Майже всі бордюри по дорозі не мають з’їздів. Заїхати до приміщення автостанції на візку взагалі неможливо. Є один пандус, але там зараз якась будова, тож доступу нема. Заходимо всередину з Тетяною і шукаємо вбиральню, але безуспішно. Кажуть, ключ у керівниці, але її наразі нема.
Поїздки з секретом
Організація «Доступно.UA» заснована у 2015 році в Києві. Зараз у ній працюють дев’ять людей. Мета, як і видно з назви, – інформування про доступність міської інфраструктури для людей з інвалідністю.
«У нас три напрямки, – розповідає Дмитро Щебетюк. – Перший – це тренд доступності в Україні, тобто створення доступного простору. Другий – нормалізація інвалідності, щоб суспільство не ставилося до них із жалістю або навпаки не вважало героями. Третє – мотивація людей до активного життя. Останній з таких проєктів – «ДоступноЄвротур», де ми з товаришем удвох 30 днів каталися по Європі. Взяли з собою 100 євро, 20 ще привезли додому. Знімали про це відеоблог, зараз його готуємо».
Також раніше організовували секретні поїздки для людей з інвалідністю. Секретні – бо охочі замовляли тур у «Доступно.UA», а куди їдуть – їм повідомляли за день до старту. Людям забезпечували організацію, волонтерський супровід на місці, якщо потрібно, список доступних місць. Турист платив лише 20 % вартості – 400 грн.
«Ми хотіли мотивувати до подорожей, – говорить Щебетюк. – Допомагали фінансуванням, але повністю безкоштовними поїздки не робили. Бо це теж стереотип: люди з інвалідністю звикли, що все має бути безплатно. А це не правильно».
За словами Дмитра, якщо звичайна подорож коштує десь 2500, то для людини з інвалідністю вона удвічі дорожча. І взагалі – подорожувати Україною на візку важко.
«Між великими містами можна замовити спецкупе, спецвагон, на Інтерсіті також є облаштовані місця, – розповідає Дмитро. – А от якщо їздити між меншими містами або на непопулярні напрямки, то транспорт не пристосований взагалі. Спецвагонів лише 19 на всю Україну і частина з них часто не працює».
Зараз основне фінансування організація отримує від посольств Великої Британії та Нідерландів, які підтримали їхні проєкти. Раніше викручувалися і власними коштами членів організації. Крім подорожей і перевірок, «Доступно.UA» робить карти доступності міст України, блог про доступність, а також організовує Форуми інклюзивності, де збирає представників влади та активістів.
Проблема у спальних районах
Нові державні будівельні норми щодо обов’язкового створення безбар’єрного простору для маломобільних груп населення ввійшли в дію з 1 квітня 2019. У нових ДБН «Інклюзивність будівель і споруд» є вимоги до планування, до пандусів, ліфтів і т. д.
Наприклад, вхідні двері мають бути або без порогів або поріг не вищий 20 см. При цьому пандус на порозі не має бути довшим 0,3 м і з нахилом не більше 8 %. Пороги мають бути контрастно відділені.
Сходи всередині треба робити однакової геометрії, шириною проступів і висотою сходинок. До першого поверху обов’язково мусить бути пандус, на вищі поверхи може бути ліфт чи підйомник.
За словами новопризначеного позаштатного радника з питань соцзахисту осіб з інвалідністю голови Івано-Франківської ОДА Миколи Макара, державні будівельні норми є обов’язковими.
«Наприклад, не можна відкривати аптеку без пристосування для маломобільних груп населення – це порушення закону, – говорить Макар. – Тому будемо відстоювати наші права у суді. Але, крім того, є різні заклади харчування, архітектурні пам’ятки, музеї тощо».
За його словами, якщо центр Франківська більш-менш пристосований для людей з інвалідністю, то зі спальними районами ще треба працювати.
«У першу чергу потрібно облаштувати вхід та вихід з дому, а вже потім створювати доступність до першочергових об’єктів, – каже Микола Макар. – І крім людей на візку, є люди з порушенням зору і слуху, для них взагалі облаштовано мало, потрібні направляючі, тактильні смуги. Над цим будемо працювати».
Ольга Романська