Стратегія безбар’єрності — це управлінський документ, який визначає, як громада планує забезпечувати доступність громадських просторів, послуг, інфраструктури, транспорту, освіти та зайнятості для всіх мешканців. Її мета — створення безперешкодного середовища та рівних можливостей незалежно від віку, стану здоров’я, мобільності чи життєвих обставин.
Ключовий принцип, який підтверджує практика громад, — безбар’єрність не може існувати окремо від Стратегії розвитку громади. Лише вбудована в стратегічне планування, бюджетування та систему управління, вона перестає бути набором точкових рішень.
У матеріалі ми даємо практичні орієнтири для посадовців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, фахівців виконавчих органів і громадських організацій, залучених до стратегічного планування.
На які документи має спиратися громада?
Підготовка Стратегії безбар’єрності громади має базуватися на чіткій нормативній основі, щоб рішення були легітимними, послідовними і придатними до фінансування.
Базовим документом для громад є Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року. Вона задає рамку, принципи та логіку інтеграції безбар’єрності в усі сфери публічної політики. Для громад важливо не дублювати Національну стратегію, а інтегрувати її положення у власну Стратегію розвитку, плани соціально-економічного розвитку (ПСЕР) та місцеві цільові програми.
Також необхідно враховувати:
- Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю;
- Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю»;
- Державні будівельні норми, зокрема ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення»;
- Постанову КМУ № 537, яка визначає порядок моніторингу та оцінки безбар’єрності.
Саме ці документи визначають мінімальні вимоги, нижче яких громада не може опускатися, та створюють підстави для включення заходів з безбар’єрності до стратегічних і бюджетних документів.
Як інтегрувати безбар’єрність у Стратегію розвитку громади?
Пропонуємо алгоритм покрокових дій для впровадження безбар’єрності в громаді, враховуючи всі вимоги інклюзивності та забезпечення доступності на кожному етапі реалізації. Це своєрідне “меню”, перелік заходів за різними напрямами безбар’єрності, що сформований на основі Національної стратегії безбар’єрності.
1. Оновлення наявної Стратегії розвитку громади або розробити таку Стратегію
принципи безбар’єрності мають бути наскрізними відносно всіх сфер, охоплених Стратегією.
Додатково варто підготувати План заходів до Стратегії, що включатиме завдання з безбар’єрного розвитку та чіткі показники успішності їхнього виконання.
2. Розробка місцевої цільової програми (МПЦ) з безбар’єрності
Не менше ніж на 3 роки, на основі заходів, визначених у Стратегії розвитку громади та Національній стратегії створення безбар’єрного простору в Україні. Підготовка такої програми має відбуватися за участі громадськості, представників експертного середовища та інших дотичних підрозділів органів місцевого самоврядування (ОМС).
МЦП має передбачати розвиток безбар’єрності у громаді за шістьма напрямами: фізична, інформаційна, цифрова, суспільно-громадянська, освітня та економічна. Програма має враховувати особливості громади та сприяти реалізації Стратегії розвитку громади.
Додатково вам потрібно забезпечити планування видатків на реалізацію заходів з безбар’єрності у громаді на наступний рік, відповідно до МЦП або щорічних Програми економічного і соціального розвитку.
-
Корисно: під час створення місцевої цільової програми, ви можете скористатися посібником з розробки МЦП для держслужбовців.
Таким чином, Стратегія розвитку або локальна Стратегія безбар’єрності, План заходів і місцева цільова програма мають утворювати єдину систему документів, пов’язаних між собою цілями, індикаторами та фінансуванням.
3. Розробка Плану сталої міської мобільності з урахуванням принципів
інклюзивності. Такий план – це інструмент систематизації роботи й пошуку коштів і технічної допомоги на відновлення, з яким керівництво громади може звертатися до потенційних донорів, обґрунтовуватиме фінансування з державного та обласного бюджетів, залучатиме інвесторів.
Цей план буде відрізнятися для громад, які зазнали руйнувань під час війни, і для тих, що прийняли ВПО, знаходячись на певній віддаленості від районів проведення бойових дій.
-
Корисно: при його створенні ви можете користуватися ресурсом «Стала мобільність у громадах: рекомендації відновлення»
4. Визначення інституції, відповідальної за розвиток безбар’єрності у громаді
Наприклад, місцевої ради безбар’єрності або уповноваженого виконавчого органу (структурний підрозділ ОМС). Така інституція координуватиме діяльність, пов’язану з впровадженням заходів з безбар’єрності. Інституція з розвитку безбар’єрності має брати участь у розробці завдань на проєктування для врахування вимог доступності, контролювати їхнє виконання в проєктно-конструкторській документації та пропонувати відповідні корективи.
-
Корисно: під час створення цього органу можна користуватися Методичними рекомендаціями зі створення місцевих рад безбар’єрності.
5. Проведення аудитів безбар’єрності та аналіз результатів
Для збору актуальних даних про стан доступності у громаді необхідно проводити “аудити безбар’єрності”, тобто обстеження на предмет доступності:
- пішохідних шляхів і зупинок транспорту;
- закладів освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, ЦНАПів;
- адміністративних будівель та приміщень, в яких надаються послуги жителям;
- громадських просторів і рекреаційних зон.
-
Корисно: застосовуйте Постанову Кабінету Міністрів № 537, яка регулює порядок моніторингу та оцінки безбар’єрності.
Після проведення обстежень зібрані дані потрібно проаналізувати та систематизувати. Зокрема важливо:
- Виявити основні бар’єри та визначити пріоритетні заходи з їхнього усунення.
- Розробити детальний план усунення бар’єрів з прорахунком кошторисів, який буде включений у щорічні Програми економічного і соціального розвитку та місцеві цільові програми з безбар’єрності строком не менше ніж на 3 роки.
Ці плани повинні враховувати бюджетні ресурси громади та залучати додаткові фінансування через гранти та інші позабюджетні джерела. Без цього аудити ризикують залишатися лише фіксацією проблем, а не інструментом управлінських рішень.
6. Забезпечення відкритості, участі та зворотного зв’язку
Для сталості змін у сфері безбар’єрності громада має вибудувати постійну систему відкритості та участі мешканців у прийнятті рішень. Йдеться про регулярне інформування, публічний доступ до результатів аудитів і планів дій, а також можливість впливати на проєктні та управлінські рішення.
Практично це означає розміщення достовірної інформації про доступність об’єктів і послуг на офіційних сайтах громади та комунальних установ, створення окремого розділу «Безбар’єрність» із результатами обстежень і планами усунення бар’єрів.
Важливо також проводити громадські слухання й обговорення проєктів будівництва, реконструкції, розвитку громадського транспорту та публічних послуг, а паралельно — забезпечувати дієві канали зворотного зв’язку (опитування, гарячі лінії, онлайн-форми) для оперативного реагування на виявлені бар’єри.
7. Внесення змін до правил благоустрою та запровадження місцевих стандартів доступності.
Передбачте у місцевих правилах благоустрою розділ щодо забезпечення умов для безперешкодного доступу маломобільних груп населення до об’єктів фізичного оточення у громаді.
На основі чинних ДБН, зокрема ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», розробіть місцевий стандарт доступності. Надайте рекомендації, зокрема, місцевим бізнесам, які надають послуги населенню, закладам харчування, комунальним підприємствам щодо безбар’єрного доступу для людей зі зниженою мобільністю. Передбачте рішення, що включають принципи універсального дизайну та розумного пристосування. Додатково деталізуйте можливі заходи з доступності для історичних будівель та пам’яток архітектури, якщо такі наявні у громаді. Такий стандарт зменшує ризик помилок у проєктуванні та дозволяє громаді уникати повторних витрат на виправлення недоступних рішень.
8. Планування фінансування заходів з безбар’єрності.
Першочергово доцільно виділяти кошти на облаштування елементів доступності та засобів розумного пристосування, які дозволяють зробити середовище комфортним і безпечним для всіх мешканців.
До кошторисів будівництва, ремонту та експлуатації об’єктів громадської інфраструктури слід включати матеріали та обладнання, що відповідають вимогам ДБН з інклюзивності, принципам універсального дизайну та кращим практикам доступності. Це включає використання якісних елементів, які забезпечують фізичну доступність і відповідають сучасним стандартам, сприяючи створенню інклюзивного простору в громаді.
9. Розвиток компетенцій у сфері доступності та універсального дизайну
Навіть якісно розроблені стратегії та програми не будуть працювати, якщо фахівці, відповідальні за планування, проєктування й надання послуг, не матимуть базових знань про доступність, безбар’єрну комунікацію і принципи універсального дизайну.
Громада має передбачити регулярні навчання для працівників профільних структурних підрозділів і керівників комунальних установ, залучаючи профільні громадські організації та експертів у сфері доступності. Важливо також поширювати серед працівників апарату ОМС практичні матеріали, методичні посібники й актуальні публікації, а також заохочувати проходження спеціалізованих навчальних курсів з безбар’єрності та державного управління без бар’єрів.
-
Корисно: розширити знання про безбарʼєрність можна, пройшовши курси «Безбар’єрна грамотність» та «Держава без барʼєрів»
10. Запровадження механізмів заохочення до забезпечення доступності
Щоб заохотити людей, бізнес і різні організації робити простір більш доступним, потрібно створити зрозумілі й дієві стимули. Один із варіантів — запровадити спеціальні відзнаки за високий рівень доступності. Їх можна вручати установам і компаніям під час урочистих подій. Такі нагороди не лише мотивують, а й показують, що організація відповідально ставиться до суспільства.
Крім того, необхідно запровадити схеми співфінансування проєктів, спрямованих на покращення доступності, що дозволить залучити додаткові ресурси та сприяти реалізації інклюзивних ініціатив. Важливу роль відіграє співпраця з місцевими громадськими організаціями, які можуть допомогти в розробці та впровадженні програм грантової підтримки проєктів, спрямованих на підвищення доступності в громаді.
Безбар’єрність не є одноразовим проєктом або завершеним результатом. Це безперервний управлінський процес, який потребує регулярного аналізу, перегляду пріоритетів і коригування рішень. Саме поєднання політичної волі керівництва громади, системної роботи виконавчих органів та активної участі мешканців дозволяє перетворити стратегію безбар’єрності з декларації на реальний інструмент змін.
Публікація підготовлена в межах проєкту «Громадська платформа на підтримку безбар’єрного суспільства в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.
Юристовська Анастасія