Які проблеми інклюзії є в Україні і що з цим робити?

Україна обов’язково стане по-справжньому інклюзивною країною, адже суспільство європейської держави не може бути не інклюзивним. Сьогодні я хочу поговорити про реальні проблеми інклюзії в Україні, пише WoMo.

Зазначу, що роблю це не для того, щоб додати зради, або поговорити «як все погано», — ні. Просто, говорячи про проблеми, ми шукаємо відповідь, як їх вирішити.

Про сприйняття суспільства

В Україні інклюзія дійсно впроваджується на матеріальному рівні: є багато програм для поліпшення інфраструктури та допоміжних об’єктів. Держава створює матеріальну основу, і це важливо.

Проте у нас є проблема з толерантністю та емпатією. Давайте просто наведу приклад: мій знайомий їхав на колясці по своїм справам в одному з районів Києві. Повз проходили бабуся й онук. Хлопчик захотів підійти, його зацікавило крісло. Раптом жіночка схопила його за руку та відтягнула. Думаю, ви також бачили схожі історії.

Дуже важливо працювати над тим, щоб суспільство сприймало людей з інвалідністю абсолютно нормально.

Для цього нам треба давати таким людям доступ до звичайного життя. Так, як це є у Європі.

Про дітей

Дітей з інвалідністю треба вводити в суспільство з дитинства. Це дуже важливо, якщо ми хочемо, щоб:

• ці діти могли знайти своє місце у житті, коли вони виростуть;
• щоб українське суспільство стало інклюзивним, коли молоде покоління виросте.

Якщо дитина з дитинства зростає серед своїх однолітків, навчається в з ними з ними в школі та вчиться комунікувати, в неї існують великі шанси, щоб знайти себе в цьому житті. Саме для цього в Україні була впроваджена інклюзивна освіта. Проте вона не доскональна. І, якщо ви поспілкуєтесь з батьками особливих дітей, ви стикнетесь з тим, що здебільшого навчання дитини – на батьках, а соціалізувати дитину інвалідністю серед однолітків можуть далеко не всі вчителі. І над цим треба працювати.

Щобільше, нам необхідно вдосконалювати й інклюзію у середніх спеціальних закладах, а також у ВНЗ.

Про доступність

Життя людини з інвалідністю не має відрізнятись від будь-якого іншого. В нашому суспільстві все ще існують міфи, що такі люди не можуть працювати, спілкуватись, або просто сидіти в кафе за чашкою кави. Це все має бути доступним для будь-кого.

Доступність життя має стати девізом для впровадження інклюзивності в Україні. Коли ви робите щось буденне, задумайтесь: «А чи доступно це на сьогодні людині з інвалідністю»? І відповідь має бути «так». Коли людей, які поставлять собі таке питання, стане багато, ми зможемо реально побудувати інклюзивне суспільство.

Чому це важливо?

Тому що кожен думає, що його не торкнеться питання інвалідності. Проте ніхто не знає, що буде завтра і яким буде наше життя. То ж створення умов для людей з інвалідністю можливо відгукнеться у майбутньому для багатьох з нас.

Ірина Поповська, голова БФ «Мрію жити», експертка з інклюзивності