Чемпіонка й срібна призерка з біатлону, бронзова медалістка з лижних гонок Паралімпійських ігор-2014 Олександра Кононова розповіла, як українським паралімпійцям виступалося в Сочі
– Ще перед стартом Паралімпіади президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевич заявив, що наша збірна може бойкотувати Ігри. Якби керівництво прийняло таке рішення, як би ви поставилися до цього?
– Вся наша команда поставилися б до цього з повагою і розумінням, адже в країні дійсно критична ситуація. Ми поїхали б додому без заперечень і навіть не згадали б про чотири роки підготовки.
– А чи не було б у душі осаду? Відчуття невикористаного шансу?
– Напевно, був би. Щовечора ми довго обговорювали це на кожному зібранні у Сочі. Ми все прекрасно розуміли і були готові покинути Паралімпіаду в будь-який час. Адже український народ і рідна країна важливіші за Ігри.
– Вочевидь, ви приїхали до Сочі заздалегідь. Як зустріли вас там?
– Так, ми прибули до столиці Паралімпіади за 10 днів до відкриття. Нас зустріли нормально, з повагою – так, як і має бути. Наше перебування в Сочі не було марним. Ми різними способами, акціями намагалися показати свою громадянську позицію. Продумували свої дії перед кожним стартом, щоб увесь світ зрозумів, за що ми боремося.
– А чи змінилося ставлення росіян – охорони, волонтерів, персоналу, спортсменів – після того, як Росія ввела свої війська в Крим?
– Ні, всі ставилися до нас з повагою. Коли вони побачили наші дії під час змагань, нас підтримували. Російські волонтери вболівали за нас на трибунах, вигукуючи “Україна”. Інші команди теж переживали за нас. Особливо німці. Вони запрошували нас до свого Німецького дому.
– Олімпійська чемпіонка з біатлону в естафеті Олена Підгрушна розповідала, що деякі російські вболівальники кричали їй “промаж”, “упади”. А як росіяни відреагували на те, що ви позбавили їх “золота” на дистанції 12,5 км стоячи, обігнавши саме росіянок?
– У нас таких інцидентів не було. Змагання відбувалися за олімпійськими та паралімпійськими принципами.
– Мабуть, за такої політичної ситуації було нелегко сконцентруватися на гонках чи, можливо, навпаки, агресія Росії в Криму пробуджувала у вас спортивну злість?
– Було дуже складно морально. Напружена ситуація в Україні, щоденні зібрання в Сочі, на яких ми обговорювали наші подальші дії. Всі настільки переживали, що не могли спати – пізно лягали, рано вставали. Втома накопичувалася з кожним днем. Ця Паралімпіада дуже запам’ятається. Такої, мабуть, більше не буде. Дай Боже.
– А з російськими колегами обговорювали політичну ситуацію?
– Ні, адже в них були інші цілі і завдання. Просто не було часу сісти і поговорити. На наші дружні стосунки з російськими спортсменами політична ситуація не вплинула.
– На церемоніях відкриття і закриття Паралімпіади Україну представляв лише прапороносець. Де ви спостерігали за цим дійством?
– По телевізору. Перед початком змагань похід на церемонію відкриття не потрібен – треба готуватися до старту. А після Паралімпіади ми були настільки втомленими і морально знесиленими, що вже нічого не хотілося. Тільки додому, адже на українській землі не були 5 місяців.
– А чи ділилася з вами своїми враженнями Людмила Павленко, яка несла прапор України на закритті Паралімпіади?
– Ми з нею майже цілий рік живемо в одній кімнаті на зборах та під час змагань. Люду ще спробуйте кудись не пропустити! Вона справжня українська жінка – молодець! Тож я ні на мить не сумнівалася, що вона відстоїть свою позицію.
– Міністр спорту Дмитро Булатов пообіцяв, що паралімпійці отримають всі обіцяні раніше преміальні. З вами вже зв’язувалися з цього питання, говорили, коли отримаєте винагороду?
– Ще ні. Думаю, всьому свій час, тож готова почекати. Я – спортсмен, тому завжди до всього готова.
Ірина Голінько