В Чернігові існує театр із незвичайними акторами. Розповідає художній керівник Ірина Пісня

Кожен чернігівець ну хоча б раз, але таки відвідував драматичний чи молодіжний театр. Та варто згадати про існування ще одного — доволі специфічного.

«Дивосад» — це театр інтеграції, де актори — люди з обмеженими можливостями. Працює він на базі благодійної організації «Аратта». Більшість мають генетичні захворювання, тяжкі форми ДЦП. Власними силами театрали-аматори шукають музику, пишуть сценарії, створюють костюми та декорації. Та це аж ніяк не впливає на якість робіт.

У Міжнародний день театру особливостями роботи «Дивосаду» «Час Чернігівський» поцікавився у його художнього керівника Ірини Пісні.

Інваліди вчать бути щасливими

— Як Ви пов’язали своє життя з театром?

За освітою я перукар. Свою професію обрала ще в дитинстві, а зараз доволі добре себе в ній реалізовую. Проте, мистецтво, зокрема театральне, у моєму житті було завжди. З дитинства брала участь в шкільних постановках, а коли з’явилися власні діти — разом робили дворові та родинні вистави. Трохи згодом пішла працювати у наш Молодіжний театр перукарем-гримером.

— З чого почалася Ваша робота з театром-інвалідів?

Коли мої діти навчалися у школі, я допомагала їм у створенні концертів та виступів. На той час вчителем-організатором у них була Марина Каранда, керівник «Дивосаду» Вона попросила мене допомогти із зачісками для театру інтеграції. А ще через деякий час для людей з обмеженими можливостями я почала вести гурток по догляду за собою. Скажу одне: потрапивши у атмосферу творчості і мегапозитиву цих людей — забути її неможливо.

— Коли відбулася Ваша остаточна «перекваліфікація» з перукаря в художнього керівника театру?

Життя розпорядилося так, що я поїхала працювати до Києва, аби допомогти сину отримати освіту. У театрі теж відбулися кадрові зміни. Приїхавши до Чернігова, щоб розповісти своїм колегам в «Аратті» про професійні досягнення, дізналася, що студія на грані розпаду. Тоді керівник благодійної організації Вікторія Філатова запропонувала мені за нього взятися, сказала: «Я вірю, що у тебе все вийде». Ну от, взялася.

Сказати про те, що я перекваліфікувалася не можна. Адже перукарство — зараз не лише професія, а й єдине джерело доходу.

— Як сприйняли Ваш вибір рідні?

Мене підтримали абсолютно всі. Зараз близькі теж долучаються до роботи «Дивосаду». Важливо те, що мої актори вчать мене бути щасливою.

Діти здійснюють мрії батьків

— З чого почалася Ваша робота в театрі?

З того, що я почала збирати акторів. Це зараз їх більше 30 і діляться вони на меншу і старшу групи, а починалося все з трьох акторів. Моїм бажанням, було зібрати абсолютно різних людей. Дуже хотілося попрацювати з дітьми із синдромом Дауна. Знаєте, прийшла працювати з людьми, а спілкуюся з ангелами. Люди з обмеженими можливостями не обмежені душею.

— Але ж це доволі нелегка задача. Не було страху?

Мене багато хто застерігав. Казали, що справа не з легких, та це лише стимулювало. Ці люди здатні навіть не перевтілюватися, а жити на сцені. Далеко не всім здоровим професійним акторам це вдається.

— Що частіше ставите трагедії чи комедії?

Можливо, хтось скаже, що з такою категорією людей нема іншого виходу, як ставити трагедії. Адже сам вихід акторів змусить глядачів сумувати та жаліти їх. Та ані мені, ані їм цього не потрібно. Вони — звичайні люди і прекрасні актори. Їх треба сприймати на рівні з іншими. Комедія — надзвичайно складний жанр, до якого треба дорости. Ми доросли, поставивши кілька трагедій. Та не можу не сказати і про те, що часто наші репетиції суму переходили у щирий сміх.

— Чи існує у колективі конкуренція? Актори борються за ролі?

Я не можу це назвати конкуренцією, але безумовно виникають ситуації, коли на одну роль претендує кілька акторів. Вони починають доводити власну позицію і це, на мою думку, — головне. Інколи, щоб вибороти омріяне, вони роблять надзусилля. Діти з ДЦП та синдромом Дауна за власною ініціативою вивчають понад норму. Вони посилено працюють і їм це подобається. Завдяки цьому, нещодавно нам вдалося поставити повноцінну півторагодинну виставу.

— Які міжособистісні стосунки у колективі?

Всі ми люди, і хтось нам подобається, а хтось не дуже. Проте, серйозних конфліктів ще не виникало. Ми ж — родина. До речі, у стінах нашого театру створюються справжні сім’ї. Юля, з травмою хребта, та Юрій, що має діагноз — розсіяний склероз, уже три роки батьки.

— Що Ви вважаєте найбільшим досягненням театру?

Те, що він існує і розвивається. Кожна наша репетиція — це вже досягнення. Ну, звичайно, не можна оминути увагою нашу перемогу на міжнародному фестивалі у Польщі в 2013 році. Трупа виборола головний приз за наймістичніший спектакль. І це — серед 35 європейських колективів. Цьогоріч ми теж збираємося на конкурс. Проте, все залежить від того чи зберемо достатньо коштів.

Маємо ми і досягнення куди важливіші від усіх нагород — покращення здоров’я, діти з ДЦП починають краще рухатися.

* * *

Батьки юних акторів запевняють, що їх діти просто не уявляють себе без театру. Тут вони відчувають себе не лише повноцінними, а й справді щасливими. До того ж, завдяки малечі здійснюються мрії дорослих — деякі мами теж виходять на сцену, супроводжуючи власну «зірку».

Прем’єра нової вистави буде орієнтовно в травні. Тож слідкуйте за афішами.

Охочі можуть завітати на репетиції та долучитися до діяльності театру інтеграції за адресою: м.Чернігів, вул.Станіславського 40.

Художній керівник Ірина Пісня — 093-340-43-54

Марія Мальва для Час Чернігівський

Час Чернігівський +ФОТО