Без обмежень: «киянка року» допомагає дітям з інвалідністю

Життя має бути насиченим і активним, головне – бажання. Це є принципом Людмили Новік, лауреатки конкурсу «Киянка року» у номінації «Жінка – втілення духовності, турботи і милосердя».

Пані Людмила понад 13 років очолює Центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Дарницького району Києва. Вона допомагає дітям, а також сім`ям, які виховують дітей із функціональними обмеженнями. Цей шлях у житті вона обрала через сімейні обставини.

– У мого сина Сашка в шестирічному віці почалися напади епілепсії. Я мала бути завжди поруч, щоб йому допомагати. Для цього здобула спеціальну освіту «Вчителя-психолога» та працювала в школі, у якій син навчався. Пізніше у мого чоловіка в 45 років стався інсульт. І я вже мала відповідати за двох людей з інвалідністю. Ця ситуація розкрила моє покликання – присвятити себе людям, які мають інвалідність.

– Це правда, що до вашого Центру звертаються цілими родинами?

– До нас у Центр реабілітації привели семирічного Максима із ДЦП, скромного і лякливого. Його мама була дуже розгублена, адже мала на руках ще одну дитину, дівчинку Аню, яка погано розмовляла. Завдяки роботі фахівців Центру реабілітації, хлопчик з інвалідністю почав жити активно, а участі і перемоги у фестивалях відкривали його нові здібності. З 12-ти років Максим почав займатися карате і досяг у цьому напрямку великих успіхів. Також у нього є хист до малювання, у розвитку цього вміння йому допомагала художниця Катерина П’ятакова. Чималу роль у подальшому виборі професії відіграло навчання в комп’ютерній академії «Main Academy». Сьогодні Максим – це впевнений, гарний і цілеспрямований молодий чоловік, студент Київського Національного університету імені Т. Г. Шевченка. Дівчинка ж з вадами мови зараз навчається у школі і паралельно займається у студії циркового мистецтва, виступає у цирку.

– З дітьми якого віку працюється легше?

– Часто трапляється, що діти довгий час перебувають на домашньому навчанні і приходять до нас у 18-20-річному віці. У цьому випадку фахівцям працювати складніше, адже молода особа вже має певні комплекси саме через неправильне виховання і ставлення батьків. Діти та їхні мами, які приходять до нас на ранньому етапі, досягають вагоміших результатів.

– Тобто психологічної допомоги потребують не тільки діти, а й їхні батьки?

– Звичайно, перш ніж починати допомагати дітям, потрібно завжди працювати з батьками. Зазвичай вони соромляться свого чада, тому наша головна мета – це навчити їх сприймати свою дитину такою, якою вона є. Щоб вони могли визначити, які у дитини сильні сторони і працювати у цьому напрямку.

Декілька років тому до нас прийшла мама, у якої народилася дитина з синдромом Дауна. Жінка збиралася віддати малюка до дитячого будинку. Ми з нею довго працювали, надавали їй психологічну підтримку і зрештою дитина залишилася з нею. Через три з половиною роки мати привела дитину до нас займатися і подякувала, що її тоді зупинили.

– Ваші вихованці отримують призові місця на міських та міжнародних фестивалях. Розкажіть про це більше.

– Перш за все, це щорічний фестиваль від Київського міського центру «Повіримо у себе», який проходить вже 28 років. У 9-ти номінаціях фестивалю завжди беруть участь наші діти і щороку отримують статуетки. Якщо говорити про міжнародні, то можна згадати змагання з карате. Деякі наші учні вже стали чемпіонами світу і завжди достойно виступають.

Під час конкурсів діти не відчувають, що мають інвалідність, вони на це не звертають уваги. Просто живуть і роблять те, що можуть і хочуть.

– Як складаються життя вихованців, коли вони залишають Центр?

– Ті діти та молодь, які пройшли певний реабілітаційний період з нами, достатньо самостійні та незалежні. Але вони знають, куди можна звернутися і де їм завжди допоможуть. У більшості зараз вже є власні діти. До 35 років вони з нами на постійному зв’язку.

– Як ви комунікуєте з міською владою?

– Із заступницею голови КМДА Мариною Хондою ми тільки починаємо працювати. У нас є категорія осіб, які вже досягли повноліття, тому є велика потреба у створенні напрямку підтриманого проживання. Крім того, необхідне запровадження уроків із сексуального виховання для старших дітей. Ми з пані Мариною обговорювали проблеми і вона пообіцяла посприяти у вирішенні. Також Департамент комунальної власності КМДА прийняв рішення виділити нове приміщення на 463 кв. м, а це майже вдвічі більше, ніж ми маємо зараз.

– Як Центр соціально-психологічної реабілітації працює зараз, у період запровадження обмежувальних заходів через коронавірус?

– В умовах карантину Центр працює дистанційно. У нас є невеликі групи і в групах даються завдання, проводяться конкурси, майстер-класи. Якщо потрібна психологічна консультація, то ми надамо її у телефонному режимі.

Вікторія Гребінь

Вечірній Київ