Раніше отримання протезу потрібно було очікувати кілька місяців, нині протези надаватимуться швидше – радник-уповноважена президента з питань безбар’єрності

Радник-уповноважена президента України з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна в інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” розповіла, як в Україні змінюються підходи до реабілітації, зокрема військових травм, як спрощується доступ до протезів та чому у світі відмовляються від електрофорезу

– Який наразі стан у сфері реабілітації в Україні?

– Наразі в Україні розбудовується сучасна реабілітація, яка допомагає відновлюватися людині після перенесених травм, опіків, інших кризових станів організму. Людей, що потребують реабілітаційної допомоги, сьогодні дуже багато і ми всі розуміємо, що система не була готова до такого навантаження і таких викликів, з якими ми зіткнулися через війну.

Та важливо, що позитивні зміни вже почалися. В нас вже є окремі заклади охорони здоров’я, які понад шість років впроваджують принципи доказової реабілітації у співпраці з найкращими медичними закладами Європи. Системні зміни почали напрацьовувати понад три роки тому, коли перша леді Олена Зеленська проголосила ініціативу з безбар’єрності. У 2020 році президент Володимир Зеленський підписав указ “Про забезпечення створення безбар’єрного простору в Україні”, ухвалено Національну стратегію безбар’єрності, План заходів із подолання бар’єрів, з’явилася Рада безбар’єрності при Кабінеті міністрів. Був прийнятий новий закон “Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я”.

– Чому виникла необхідність змінювати підхід до реабілітації?

– Досвід розвинутих країн, таких як Норвегія, Канада, Ізраїль, показує, що є підходи, які дозволяють людині після перенесених травм і складних захворювань повернутися до повноцінного життя, уникнути тривалої втрати працездатності та нездатності виконувати побутові речі й певну діяльність самостійно. У такої реабілітації є чітка мета – допомогти людині відновитися та знову стати самостійною. Для реабілітації обираються ті методи, які продемонстрували ефективність. Так працює доказовий підхід, який почала впроваджувати Україна.

Наприклад, всім відомий з дитинства електрофорез чи магнітотерапія все ще широко використовуються в Україні. Але в країнах, які турбуються про результативність всіх процедур, ви його не побачите. Адже дослідження показали, що електрофорез є неефективний під час реабілітації, тому що не покращує силу м’язів чи рухливість суглобів. Тому в розвинутих країнах від електрофорезу відмовились, і використовують інші методи – активної реабілітації.

Що саме допомагає піднятися людині? Важка щоденна робота, коли людина, яка відновлюється, разом з фахівцями ставить цілі та йде до них. Наприклад, вчора вона могла пройти лише два метри, але поставила собі ціль через кілька днів могти пройти 10 метрів, і разом з фахівцями з реабілітації працює для досягнення цього результату. На це може знадобитися кілька тижнів, інколи місяці. Це, може, не так приємно, як перлинні ванни, свіже карпатське повітря чи душ Шарко. Але це дає результат.

– Про які саме зміни та терміни йдеться?

– Рік тому в нашу систему охорони здоров’я було впроваджено Міжнародну класифікацію функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ). Це інструмент, розроблений ВООЗ. МКФ встановлює чіткі алгоритми дій для реабілітації людини з перших годин після травми. Щоб пояснити наскільки це епохальна зміна, треба сказати, що Україна йшла до затвердження МКФ 18 років.

Нещодавно уряд прийняв постанову, яка спрощує можливості отримання допоміжних засобів реабілітації. Тепер до роботи мультидисциплінарної реабілітаційної команди, в яку входять лікар фізичної та реабілітаційної медицини, фізичний терапевт, ерготерапевт, психолог, і яка постійно працює з пацієнтом, будуть долучені протезисти. Раніше на отримання, наприклад, протеза ноги було потрібно чекати кілька довгих місяців. А за цей час людина втрачала рухливість і мотивацію. Тепер протези та інші засоби будуть надаватися людям швидше.

Також Міністерство соцполітики почало пілотний проєкт з долучення до реабілітаційних команд соціальних працівників. Вони допоможуть людині планувати відновлення вже за межами реабілітаційного відділення. Йдеться про навчання та перенавчання, пошук роботи, отримання соціальних послуг і допомоги тощо.

У грудні 2022 року затверджено нову форму індивідуального реабілітаційного плану. Це “дорожня карта”, за якою фахівці мультидисциплінарної команди разом з людиною вирішують, які заходи, обладнання і спеціалісти необхідні для того, щоб досягти мети реабілітації.

Вже до кінця весни ми плануємо зробити індивідуальний реабілітаційний план частиною електронної системи охорони здоров’я. Тобто всі дані про реабілітацію будуть вноситися фахівцями в електронну медичну карту, доступ до якої матимуть, за згодою пацієнта, реабілітаційні команди з усієї України. Пацієнту більше не потрібно буде шукати, збирати та роками зберігати паперові довідки.

Також на початку року постановою Кабміну визначений реабілітаційний маршрут поранених, відповідно до якого Командування медичних сил направляє людей в першу чергу в ті заклади, де розвинена реабілітаційна допомога. Але оскільки поранених досить багато, зараз розширений перелік закладів, які розпочали надавати таку допомогу і законтрактовані Національною службою здоров’я України.

– Хто відбирає ці лікарні?

– Тут більш правильно запитати: за якими критеріями відбувається відбір лікарень при укладанні контракту на реабілітаційну допомогу. Це перш за все наявність достатньої кількості фахівців з реабілітації, які мають досвід, знання та навички, а також наявність саме доказового обладнання для роботи. Контракт на сьогодні уклали вже 244 лікарні.

Серед них є ті лікарні, досвід яких можна наслідувати. Це, наприклад, відділення гострої реабілітації в Охматдиті, лікувальні заклади Рівненщини, які почали перехід до доказової реабілітації самостійно ще у 2015-2016 роках. І сьогодні вони не лише надають допомогу, але й можуть ділитися досвідом з іншими лікарнями.

– Саме в цих лікарнях буде розміщуватися реабілітаційне обладнання?

– Так, згодна, трохи незвично чути, що відділення реабілітації з реабілітаційним обладнанням і фахівцями розміщено прямо тут, в лікарні, і що людям не треба їхати для реабілітації в окремий реабілітаційний центр. І вже в перші 24-72 години фахівці приходять до людини в палату і починають працювати з нею. Потім, коли її переводять у відділення для реабілітації, вона вже сама починає відвідувати зал фізичної і медичної реабілітації, зал ерготерапії, де вчиться по-новому керувати своїм тілом, виконувати звичайні побутові завдання. За потреби людина під час реабілітації отримує допомогу інших фахівців, наприклад, психотерапевта, терапевта мови та мовлення, вузьких фахівців.

– Тобто, великі клініки, які вже мають багато пакетів, будуть додатково надавати послуги з медичної реабілітації?

– Великі клініки мають першими організувати реабілітацію, щоб людина не чекала на отримання реабілітаційної допомоги в інших закладах, втрачаючи дорогоцінний час. Та це не означає, що лише такі клініки можуть стати частиною мережі реабілітаційних закладів. Навіть маленькі сільські амбулаторії можуть організувати у себе послуги довготривалої реабілітації і надавати ці послуги амбулаторно мешканцям своєї та навколишніх громад.

– Чи не буде такого, що ці лікарні виступатимуть центрами дистрибуції допоміжних засобів?

– Зараз в багатопрофільних лікарнях будуть створюватися кабінети асистивних технологій, щоби забезпечити в закладі охорони здоров’я доступ до допоміжних засобів реабілітації – протезів, крісел колісних, милиць, ходунків тощо. А забезпеченням допоміжними засобами для постійного користування продовжує займатися Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю України, який отримує кошти з державного бюджету саме на цю програму.

– Чи залучаються до цієї роботи приватні установи, санаторії? Як це оплачується?

– Щодо залучення до реабілітації різних установ – вони можуть створити сучасні умови й отримати оплату за надання реабілітаційних послуг від НСЗУ. Ми зацікавлені в тому, аби люди могли отримати найкращі послуги.

Для того, щоб була можливість залучити повну команду фахівців з реабілітації і дати необхідне навантаження – до трьох годин занять людини не менше 21 дня з фахівцями – була збільшена вартість реабілітаційного пакету послуг, який оплачує держава. НСЗУ провела оцінку обсягів і вартості роботи мультидисциплінарної команди, тож тепер пакет на одного пацієнта становить 33 тис. грн. Реабілітаційні пакети НСЗУ сьогодні отримує дуже широкий спектр закладів. Це і приватні, і державні, і комунальні установи.

– Тобто ефективність реабілітації у медичних закладах безпосередньо залежатиме від інвестицій?

– Ефективність реабілітації безпосередньо залежить від професіоналізму лікарів і реабілітаційної команди, фахівців, що працюватимуть з людиною. Сьогодні люди можуть обирати заклад, де отримати послуги у сфері охорони здоров’я, а гроші сплачуються саме за надану людині послугу.

Люди звертаються до тих фахівців, які вже допомогли іншим і мають добру репутацію. Додатково для відстежування якості процесу надання реабілітаційної допомоги вже розробляється спеціальна електронна система. Люди обиратимуть заклад, і власне туди і будуть спрямовуватись гроші від держави.

Саме тому, за ініціативи Олени Зеленської з розвитку доказової реабілітації і за підтримки Швейцарії та Європейського Союзу реалізується великий проєкт “Реабілітація травм війни в Україні”, в межах якого, зокрема, дев’ять великих багатопрофільних лікарень з різних регіонів отримали сучасне обладнання для реабілітації, а члени мультидисциплінарних команд проходять додаткове навчання, підвищуючи спроможність надавати допомогу.

– Як щодо військових – їх може відновлювати цивільний заклад?

– Так, може. Власне, у цивільних лікарнях і відновлюється значна кількість поранених військових. Зараз ми фактично працюємо в єдиному медичному просторі, і вся система охорони здоров’я працює як один злагоджений механізм.

– В чому полягає ваша функція як радниці-уповноваженої президента з питань безбар’єрності?

– Моє завдання аналізувати, де у нас щось не спрацьовує, і спрямовувати туди увагу міністерств та відомств. Це стосується не лише процесу реабілітації, а й інших питань на шляху до безбар’єрного суспільства в Україні.

Текст: Анна Левченко