Собака-поводир: Твої очі та надійний партнер

Чи є в Україні собаки поводирі?

Собака-поводир в Україні: керівниця Львівського обласного осередку Української спілки інвалідів Оксана Потимко розповіла інтернет-журналу “My-dog” про ситуацію спеціальними собаками для незрячих.

Найкраще для ролі собаки-поводиря підходять лабрадори та золотисті ретривери. Це ідеальні породи, які дуже покладисті та страшенно прив’язуються до дітей та своїх господарів. Також використовують королівських пуделів та вівчарок, зокрема німецьких та шотландських. Але 80-90% це таки лабрадори та золотисті ретривери.

Як розповіла Оксана Потимко, до 1991 року, в колишньому СРСР, була єдина на весь союз школа собак-поводирів, яка знаходилась на росії. Там виховували тренували переважно вівчарок, яких потім розподіляли по всьому союзу. В радянський час вартість такої собаки прирівнювалася до вартості жигулів, й на них завжди були черги. У Львові собаку поводиря мала єдина жінка п.Олена.

Після 91 року, Україна, залишилася відповідно без такої спеціалізованої навчальної школи. Однак в 2013-14 роках планувався проєкт з собаками-поводирями в якому кінологи з Угорщини та Румунії планували відкрити школу в Ужгороді. Тоді в Україну передали дві навчені собаки. Одна дісталась незрячій жінці з Закарпаття, яка згодом емігрувала в Німеччину, а інша якомусь чоловікові, який її досить швидко продав. І весь проєкт заглох.

Відповідно, як розповідає Оксана Потимко, Україна й далі залишилися без собак-поводирів.

“Знаю, що десь в Кривому Розі, була сім’я незрячих, які взялись навчати собаку-поводиря, їх навіть декілька разів показували по телебаченні, але це не був спеціально навчений пес. Зокрема він був не кастрований, що неприпустимо, коли незрячого веде некастрований пес, фахівці розуміють до чого це може привести”, – зазначила Оксана.

Відповідно після всіх спроб, станом на зараз, в Україні, офіційно так і немає собак-поводирів.

Чи актуально взагалі питання собак-поводирів, можливо їх замінили технології?

Це дуже індивідуальне питання. Це як питати чи потрібен борщ або вареники коли є фаст-фуд. Це справа смаку та відчуття кожної людини. Є люди, які живуть самі, у них нікого немає. Для них собака, це як член сім’ї. Це додаткове спілкування, моральне розвантаження. Але це все індивідуально. Хтось може ходити з тростиною, хтось користується сучасними гаджетами, хтось може ходити тільки за руку. А комусь дуже помічною була б саме собака-поводир.

З іншого боку воно також дуже складне в наших умовах. Якщо пам’ятаєте десь років 10 тому у Львові масово труїли бездомних собак? Тоді загинуло й багато домашніх. В мене на моїй вулиці, тоді загинуло за один день шість розкішних псів. Зокрема моя собака – лабрадор Долина, точно так само вмерла. Для власника це дуже важке випробування.

На кого розраховані собаки поводирі? Хто з ними може ходити?

В першу чергу вони розраховані на тих, хто зовсім незрячий. Собака-поводир – це твої очі, твій партнер. Але люди з залишковим зором також отримають дуже хорошу підтримку. Адже великою проблемою є саме сходи, бордюри, бігборди й цих собак навчають для реагування на перешкоди.

У 2007 році, я мала нагоду на тиждень поїхати в Нідерланди і подивитись, що там роблять для незрячих. І найбільше мене вразила саме школа собак-поводирів. На той час в країні з 17-18 мільйонами населення, було 4 таких навчальних центри. У них є спеціально збудовані навчальні містечка з мостиками, транспортом, переходами де проводять навчання собак-поводирів. Крім того, там проводять спеціальне навчання для незрячих, які будуть потім використовувати таку собаку.

Я коли повернулась звідти, то звернулась до тодішнього голови Верховної ради України з проханням посприяти в розвитку цієї теми. Зокрема потрібно було змінювати законодавство, адже у нас немає жодної бази для їх існування. Ця тема тоді його зацікавила. Й навіть для навчання і перейняття досвіду в Нідерланди відправили трьох кінологів. Ми дуже тісно з ними потім комунікували, вони сказали, що це все реально зробити в Україні. Знаю, що були перші кроки в плані законодавства, і навіть планувалась побудови такої школи під Києвом. Але потім була зміна влади і все заглохло до сьогодні.

Зазначу, що Конвенція ООН по правах осіб з інвалідністю, яку ратифікувала Україна, передбачає права осіб з інвалідністю на вільне та безперешкодне пересування разом з собаками супроводу. Однак в законодавстві України цього досі нема.

Чи був би попит на собак-поводирів в Україні?

На мою думку, саме зараз питання собак-поводирів, може стати затребуваним. Через війну у нас з’явилось багато поранених, зокрема тих, які втратили зір, серед них багато молоді. Молоді хлопці, які б точно взяли собаку поводиря. Думаю, що декілька десятків на початках у нас напевно точно є потреба.

Розумієте, у нас незрячі люди 40-50+ вони в більшості своїй вийшли з радянської доби. Вони звикли більше до споживацтва, до того, щоб їх більше водили за руку. По Львівщині у нас близько 3000 інвалідів по зору, у Львові 1100-1200 осіб. З цієї кількості приблизно 50 осіб ходять з тростинкою. Решта сидять вдома, або ходять лише в супроводі сторонніх осіб. Так є люди, які з огляду на фізичний стан не можуть ходити з тростинкою, але основна частина це просто…… Розумієте у нас ті хто навчають незрячих, в більшості вийшли з глибокої радянської доби, це старі люди. Це люди які вважають: “Дєточка, да ти же нє відіш. Тєбє надо сідєть дома. Зачєм тєбє вот ето”. Коли дітям змалечку насаджують таку психологію, вважають, що це непотрібно – це просто з інваліда роблять каліку.

Сучасні діти, народжені при Незалежності вони розуміють, що для того, щоб мати свободу треба брати тростинку. Думаю, що років за 10-15 самостійних молодих людей буде в рази більше. Вони почнуть їздити по світу і будуть бачити потребу й у собаках поводирях.

Якщо порівняти тростину й собаку-поводиря?

Коли ви йдете з собакою-поводирем, то собака у вас в лівій руці, а тростинка в правій. Це значно підвищує вашу орієнтацію. А в поганих погодних умовах це в рази підвищує вашу автономність.