У кожного свої здібності, або приклади професій, де можуть реалізуватися особи з інвалідністю. Частина 2

У кожного свої здібності, або приклади професій, де можуть реалізуватися особи з інвалідністю. Частина 2. нечуючий, порушення слуху, працевлаштування, роботодавець, інвалідність, person, human face, clothing, indoor, suit, smile, man, woman, healthcare, people. A group of people sitting at a desk

Попри те, що на сьогодні законодавство захищає осіб з інвалідністю у питаннях працевлаштування, велика частина роботодавців насторожено ставляться до ідеї залучення такої категорії населення до праці на підприємстві. Деякі скаржаться, що не можуть зрозуміти, як можна використовувати працю людини з інвалідністю, яку посаду їй можна запропонувати? Ми вже писали про професії, які можуть бути доречними для осіб на візках. У цій статті йтиметься про приклади осіб із порушенням слуху, що успішно реалізовують себе в різних професіях. Як показує практика, спектр професій, де можуть реалізувати себе нечуючі люди, досить широкий. А питання із комунікацією дуже легко вирішуються на робочому місці. Це більше питання толерантності оточення нечуючої особи, її колег та клієнтів.

Отже, найперше розглянемо приклад романтичної професії флориста, яку представляє Лаура Клашнік-Сапєга.

– Розкажіть про Вашу діяльність.

– За професією я – флористка-дизайнерка. Цієї професії ніде не навчалася. Тільки практикувалася у відомого українського слабкочуючого флориста Сергія Перфенова декілька місяців. Потім пішла на роботу й там розвивалася самостійно.

Мої мама та тітка мають кімнатні рослини, але їх було небагато. Я з дитинства взагалі не любила квіти і навіть ніколи не поливала їх у відсутність родичів. Але коли почала займатися флористикою, поступово полюбила матеріал, з яким працюю.

– За яким графіком працюєте?

– Я працюю за звичайним графіком, як усі. Це не є проблемою для мене, оскільки мої фізичні та розумові можливості дорівнюють можливостям осіб, що чують. Різниця лише в тому, що в них слух відіграє головну роль, а мене – очі.

– Як відбувається Ваша комунікація із клієнтами, колегами?

– Письмово. Раніше користувалася папером та ручкою. Зараз у мене є електронний блокнот. Зазвичай люди не бажають розмовляти зі мною шляхом переписування за допомогою ручки та блокнота. А ось до ідеї переписки через електронний блокнот поставилися із захватом та погодилися переписуватися. Щоправда, лише з цікавості.

– Чи використовуєте на робочому місця якісь спеціальні пристосування?

– Лише папір та ручка, а зараз електронний блокнот. У Швеції, я дізналася: такі, як ми (особи з порушенням слуху), мають право на безкоштовний айпад із спеціальною програмою. Це необхідно для спілкування з перекладачем (жестової мови) через відеокамери, у важливих випадках. Наприклад, у разі спілкування з поліцією або приймати телефонний дзвінок від клієнта. В Україні такого немає.

– Чи берете участь у якихось конкурсах/курсах підвищення кваліфікації тощо?

– Я не люблю конкурсів, оскільки вважаю, що члени журі часто ставлять неправильні оцінки. Працюю в цій галузі лише для власного задоволення й задоволення покупців. Я відвідувала курси лише два рази й мені там не сподобалося. Віддаю перевагу самостійному вдосконаленню та розвитку.

– Чому Вам подобається ця робота?

– Це був спонтанний вибір професії. Я тоді не знала, чим зайнятися. Один товариш запропонував спробувати себе у флористиці. Я не була впевнена у правильності обраного напрямку, оскільки тоді ще не любила квіти. З часом це заняття стало мені подобатися, хоча не могла пояснити, чому. Уже минуло майже сім років, і я зрозуміла, що мені подобається дарувати радість іншим людям. Для цього потрібно відчути, чому людина віддає перевагу, чого бажає, який у неї смак. Коли у клієнта запалюються очі від готового букету, я відчуваю радість та задоволення.

– Ваші поради іншим нечуючим особам, які хотіли б зайнятися аналогічною діяльністю.

– Терпіння і ще раз терпіння. Це не така проста професія, як здається на перший погляд. У флористиці потрібно працювати близько п’яти років, щоб стати гарним та досвідченим фахівцем у цій галузі. Також важливо правильно спілкуватися із чуючими колегами та клієнтами, посміхатися їм, навіть якщо вони зробили щось, що вам неприємно. Посмішка – найсильніша зброя в боротьбі з невіглаством.

Наступна наша героїня має кілька занять, де реалізує свої фізичні та творчі здібності. Марія представляє спортивний напрямок Тхеквондо пхумсе та професію «журналіст».

– Розкажіть про Вашу діяльність.

– Я працюю в газеті Українського товариства глухих «Наше життя» журналістом, також я займаюсь спортом – пхумсе тхеквондо (виконуються технічні комплекси, що показують техніки та прийоми самозахисту).

Журналістом працюю вже 9 років і ніде цьому не вчилася – навчила усім тонкощам та премудростям цієї справи Наталія Миколаївна Каменська, головний редактор газети «Наше життя» УТОГ. Спортом почала займатися у 2015 році – почалось все з пропозиції подруги піти просто спробувати. Сподобалось – ось і продовжую у спорті.

Раніше я працювала перекладачем-дактилологом у Київському коледжі легкої промисловості, останній рік роботи у коледжі і практичним психологом осіб з порушеннями слуху. Взагалі мені цікаво дізнаватися щось нове, постійно навчатися чомусь новому та самовдосконалюватися, тому я не сиджу на місці. Перша моя здобута освіта – у галузі виробництва (технолог швейного виробництва), друга освіта – педагогічна (закінчила магістратуру НПУ ім. М.П. Драгоманова). Можливо після спортивної кар’єри знову повернусь до педагогічної діяльності, час покаже.

– За яким графіком працюєте?

– Працюючи журналістом – не потребую спеціальних умов праці – бо працюю в Українському товаристві глухих. А щодо тренувань – наші тренери вчать жестову мову, тому проблем немає. Я маю залишки слуху та можу говорити. Але для мене принциповим є те, щоб ті, хто мене оточують хоча б базово розуміли мою рідну мову – жестову.

– Чи використовуєте на робочому місця якісь спеціальні пристосування?

– Ні.

– Чи берете участь у якихось конкурсах/курсах підвищення кваліфікації тощо?

– Я завжди у чомусь беру участь))) свого часу була учасником програми обміну досвідом у Сполучених штатах Америки, приймала участь у молодіжних проектах у Бельгії, Росії, Білорусії, навіть серед чуючих. Це не є перепоною, бо найважливіше – здобуття нової інформації, розширення кругозору тощо.

– Чому Вам подобається Ваша робота?

– Журналістика та спорт приносять мені задоволення. Я творча людина і мені подобається шукати цікаві теми для статей про осіб з порушеннями слуху, подобається сам процес створення статті, роздуми, пошук ідей, знайомство з цікавими глухими чи слабочуючими особистостями, про яких я пишу. І найголовніше те, що читачам цікаво і вони дізнаються багато нового про світ людей із порушеннями слуху.

А спорт – це ж завжди добре! Спорт заряджає енергією, дає сили та наснаги, виховує у характері дисципліну, силу волі та вчить витривалості. Але треба знайти саме той вид спорту, який підходить саме вам, який приносить комфорт та задоволення від тренувань. Пхумсе – вид спорту, що я обрала – саме те, що мені потрібне.

– Ваші поради іншим нечуючим особам, які хотіли б зайнятися аналогічною діяльністю.

– Нічого не бійтесь! Шукайте себе, стукайте у двері, не бійтесь відмов чи перешкод. Ви обов’язково досягнете успіхів, бо нечуючі люди можуть усе.

І наостанок. Дуже цікава людина представляє дуже цікаву професію – «архітектор». До речі, щоб побачити приклади роботи цієї людини, достатньо просто покататися київським метрополітеном. Своєю роботою, проектом станції метро «Теремки», він пишається найбільше. Знайомтеся – Олексій Нашивочніков.

– Розкажіть про Вашу діяльність.

– Мене звати Олексієм. Ношу рідкісне прізвище Нашивочніков. Працюю архітектором. Займаю посаду головного фахівця архітектурно-планувального відділу на ДП «ПІ Укрметротунельпроект». Ми проектуємо станції метрополітену. Під вільний час маю хобі – пишу картини та очолюю Київську спілку нечуючих художників «Натхнення».

Навчався в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури (колишній Київський державний художній інститут) на архітектурному факультеті, у майстерні професора Лариси Павлівни Скорик. Отримав диплом магістра архітектури. Звичайно, я навчався без перекладача жестової мови. За характером я комунікабельний, без комплексу неповноцінності. В академії я спілкувався зі студентами та викладачами з допомогою олівця/ручки та паперу. Багато часу я проводив в бібліотеках. Працював з літературою, що рекомендували викладачі та професори НАОМА. На лекціях студенти давали мені списувати їхні конспекти та щось писали мені про то, що говорили викладачі.

З дитинства я естет із душею художника. Моя мати так привчала мене відчувати та цінувати все прекрасне, що оточувало нас навколо. Вона водила мене, маленького хлопчика, по музеях і виставках. Навіть в оперний театр мати водила мене нечуючого, де я тоді полюбляв дивитися не тільки оперу-балет, але й розкішний інтер’єр театру. Батьки та бабусі-дідусі купували мені багато книжок із картинками та безліч дитячих конструкторів. Відвідував дитячу художню студію відомого художника-викладача Наума Осиповича Осташинського на Льва Толстого. Закінчив чотирирічну дитячу художню школу №3, що на Оболоні. Розкішні інтер’єри, книжки з яскравими картинками, розмаїття конструкторів надихали мене творити красиві речі. Таким чином був закладений фундамент майбутнього архітектора. Але не одразу я став архітектором.

– Чи потребуєте Ви спеціальних умов праці?

– Я працюю за звичайним графіком працюю, як всі мої співпрацівники. Ні яких спеціальних умов я не просив.

– Як відбувається Ваша комунікація із колегами та клієнтами?

– По-перше, спілкуюся з клієнтами та співпрацівниками за допомогою олівця/ручки та паперу. По-друге, ми живемо в епоху інтернету, користуємося безліччю гаджетів, що полегшують мені та іншим нечуючим людям нормально працювати за улюбленим фахом і спілкуватися з різними людьми. Можу говорити власним голосом, але тільки з тими, хто звикли до мого голосу та розуміють мою розмову. Й плюс, я можу читати за губами не всіх співрозмовників, у кого артикуляція сильна.

– Чому Вам подобається Ваша діяльність?

– Моє кредо – робити корисне для людства, творити гарні речі для людей, бути відповідальним за комфорт життя співгромадян. Тому я щиро радий, що створюю, як архітектор, громадські об’єкти та беру участь у будівництві мого рідного міста Києва. Я є учасником авторських колективів реалізованих проектів декілька станцій Київського метрополітену, саме «Теремки», «Виставковий центр», «Васильківська», «Голосіївська», «Деміївська», «Вирлиця», «Бориспільська» та «Сирець». Вважаю станцію «Теремки» більш вдалою з моїх авторських концепцій архітектурних проектів.

– Ваші поради іншим нечуючим особам, які бажають займатися аналогічною діяльністю.

– Мої поради нечуючим особам: багато читайте та поповнюйте словарний багаж, вчіться все життя й займайтеся самоосвітою, мандруйте й, звісно, більше спілкуйтеся з різними людьми. Це важливо для здобуття вищої освіти, опанування складними фахами й щоб зайняти своє гідне місце у суспільстві. Вірте у свої сили! Нечуючі можуть все!

INVAK.INFO

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*