Україна зараз отримує унікальний досвід інноваційного протезування, – керівник центру Unbroken

Національний реабілітаційний центр “Незламні”
Фото: Андріана Стахів

Тут щодня борються за кожен рух та слово українців, чиє здоров’я забрала війна. Від початку роботи в Unbroken (центр “Незламні”) допомогли понад 11 тисячам поранених українців, серед них і 350 дітям

Національний реабілітаційний центр “Незламні” працює на базі найбільшого ТМО Львова – Першого медичного об’єднання. Тут допомагають не лише українським воїнам, але й цивільним українцям, дорослим та дітям, повернутися після найскладніших травм до звичного життя. Серед напрямків роботи найвідомішими є реконструктивна хірургія, ортопедія та протезування. Але протези тут не лише встановлюють, а виготовляють: над цим працює місцева майстерня протезування.

“Еспресо.Захід” поговорило про життя та розвиток Центру з його керівником Олегом Білянським.

Від приймальні й до виписки: про шлях воїна у “Незламних”

Розкажіть, як відбувається реабілітація у вашому центрі, як виглядає шлях воїна у ній?

Передовсім ті, хто мають важку травму, потрапляють у гостре відділення нашого медичного територіального відділення. Це може бути хірургія, травматологія, нейрохірургія чи неврологія – залежно від виду ураження. Уже в цьому відділенні ми надаємо реабілітаційну допомогу. Не відкладаючи. На цьому етапі з пораненими працюють фізичний терапевт, ерготерапевт, за потреби – терапевт мови та мовлення, і обов’язково психотерапевт. Тобто чотири фахівці.

Далі, якщо є ампутація кінцівки, верхньої чи нижньої, обов’язковою є консультація протезиста. Тоді з лікарями й командою фахівців проговорюється подальший шлях пацієнта – в бік протезування, що йде разом з реабілітаційним процесом. Тому що фізичний терапевт готує кінцівку під протезування, але якість, скажімо, подальшої реабілітації залежить від хірургічного лікування. Це все пов’язане між собою.

Після гострого відділення пацієнт потрапляє до нас. Залежно від виду поранення чи важкості захворювання, він перебуває на реабілітації в центрі 14 або 21 день. Звичайно, хотіли б, щоб це було більше часу, але ми обмежені пакетами Національної служби здоров’я України – тих, що забезпечують перебування військових у нас в лікарні.

А як бути з тими, кому потрібна триваліша реабілітація?

Ми найбільший такий медичний заклад України, і кожен підрозділ структури територіального медичного об’єднання (ТМО) має відділення реабілітації. Тож у такому разі маємо можемо скерувати воїна на продовження реабілітації в одне із таких відділень нашого ТМО.

Тобто, якщо вони почали реабілітацію у Центрі, можуть продовжити її в сусідніх реабілітаційних відділах?

Абсолютно. Але в межах нашого ТМО. Великий плюс у тому, що підхід до реабілітації і філософія надання реабілітаційної допомоги є однаковою в усіх реабілітаційних команд ТМО. Якщо я щось роблю, те саме підтримає і мій колега, який працює в іншому закладі.

Крім того, є багато проєктів, у яких ми взаємодіємо з іншими медичними закладами, де так само є добрі реабілітаційні команди. Важливо розуміти шлях військового далі. Тоді ми знаємо, яка команда в тому місці надає добру послугу, можемо рекомендувати. Така взаємодія дає змогу надати добрі послуги, відновити військового, повернути його до повсякденної активності.

Уже на етапі потрапляння пацієнта до нас думаємо про його виписку. Ми відразу прописуємо цілі для того, щоб виписати максимально активного пацієнта для подальшого проходження адаптації, чи відпустки, чи повернення додому, – залежить від кожного випадку.

А як загалом виглядає у вас день пацієнта, який мусить відновлювати, наприклад, ходу?

Маємо певний розклад, за яким пацієнти працюють з різними фахівцями. Є обов’язковий ранковий лікарський обхід. Лікар щодня оцінює стан пацієнта, надає рекомендації, покази та протипокази до подальших реабілітаційних втручань, можливої корекції лікувального процесу.

Далі пацієнт згідно зі своїм розкладом займається з фізичним терапевтом. Це можуть бути вправи на покращення амплітуди руху, збільшення сили м’язів, удосконалення ходьби і покращення рівноваги з ерготерапевтом, які вчать удосконалення побутових навичок. Починаючи з одягання, переміщення, вмивання, особистої гігієни.

Вони вчаться наново, деколи адаптовуються до набутої неповносправності чи удосконалюють уже наявні навички. Крім того, обов’язковими є заняття із психотерапевтом. І звичайно, якщо є порушення мови внаслідок черепно-мозкової травми, можливо інсульту як наслідку певної патології, з пацієнтом займається терапевт мови та мовлення. Вони вчаться ковтати, вони вчаться правильно жувати. Вчаться говорити, наново вимовляти звуки, а якщо це неможливо – використовувати альтернативні способи спілкування.

До слова, як щодо різних програм альтернативної комунікації? Зокрема, знаю, що у Львові створили додаток Tippy Talk, який у цьому допомагає. Чи використовуєте такі способи?

Це залежить від хворого, все дуже індивідуально. Дехто може спілкуватися за допомогою картинок, планшета. Або просто двох пальців, де він відповідає тільки “так” чи “ні”. Кожному підходить своє. На обговоренні терапевт мови, фізичний терапевт та ерготерапевт, лікар, пацієнт чи родина вирішують, який спосіб лікування й комунікування обрати.

Так само зараз ми працюємо над розвитком методики, яка могла б допомогти пацієнтам, які втратили зір. Маємо підписаний меморандум з однією ветеранською організацією, працюватимемо над тим, щоб імплементувати в наші реабілітаційні програми методики роботи з незрячими чи слабозорими, оскільки велика кількість військових мають порушення зору.

Йдеться про спроби відновлення зору чи про адаптацію до життя в нових фізичних умовах?

Йдеться про все. Звичайно, спочатку – спроба відновити зір. Тому будуть залучені окулісти. Це будуть способи спілкування і організації навколишнього середовища. Цілий комплекс заходів для того, щоб допомогти незрячим максимально швидко відновити втрачені чи порушені функції. Це вкрай важливо. Людина, яка втратила зір, має триваліший процес відновлення. Не такий безпечний, оскільки має погану орієнтацію в просторі, координацію, страх.

А як бути у тих випадках, коли окрім зору, втрачені кінцівки? Чи можливе встановлення протезів? Звичайних чи біонічних?

Це можливо, але потребує певного терапевтичного підходу знову ж таки. Всіх членів мультидисциплінарної команди. І от пошуком цього методу, ефективного підходу в реабілітації незрячих ми зараз займаємося. Хочемо знайти надійний, ефективний, передовсім науково доказовий метод, який нам допоможе покращити цю ситуацію.

Чи мова також про використання незрячими біонічних протезів?

Так, вони цілком можуть опанувати його. Незрячий – це не є якимось остаточним діагнозом. Ми знаємо дуже багато незрячих, які є чемпіоном світу з різних видів спорту, які є успішними людьми, які адаптовані до навколишнього середовища, до виконання різних побутових завдань. Просто вони потребують певної адаптації технологічних пристроїв, які будуть їм помічниками в їхній повсякденні ефективності.

Ви вже маєте пацієнтів у цьому напрямку, у цьому проєкті?

Ми маємо пацієнтів, з якими ми вже працюємо, бо не чекаємо, коли отримаємо якісь дуже нові знання, використовуємо вже відомі на сьогоднішній день методи.

Ми в таких зараз умовах, коли немає часу чекати. Якщо в нас є нове обладнання, то воно в нас ніколи на складі не буде, воно в нас привозиться, розпаковується і вже використовується. Був у нас такий випадок, що військовий один чекав зранку поки ми розпакуємо доріжку, ми її розпакували, увімкнули – і він одразу ж почав займатись.

Так само, якщо ми маємо якісь навчання, зранку вчимося, а після обіду використовуємо вже ті знання в нашій практиці. Всі наші навчання є прикладними, у нас ніколи не може бути теорії без практики.

Чи можете сказати, що зараз Центр переповнений?

Ну, ми не можемо взяти більше людей, аніж є місць. Тому маємо чергу пацієнтів – як внутрішню, так і зовнішню. Намагаємося задовольнити потреби всіх охочих, проте відповідно до термінів перебування, які в нас чітко визначені.

Про протезування: біонічні та звичайні протези

Щодо черг, мова конкретно про протезування чи не лише?

Ні, не тільки. Йдеться загалом про реабілітацію. Протезування – це певна її частина, але є пацієнти, які мають травму хребта, черепно-мозкові травми, переломи. Їх також багато. Просто протезування для України в таких масштабах, у такій специфіці – це дійсно нове. І ми в цьому розвиваємося, даємо наголос на нього, бо намагаємося йти в сторону досконалих протезів, біонічних протезів. Наприклад, дорогі інноваційні протези. Ми мусимо їх ставити. Колеги, які займаються програмним забезпеченням, електронікою для них, кажуть, що їм вкрай необхідно мати зворотний зв’язок, щоб удосконалювати такі протези.

Однозначно, біонічний протез, який виготовлять завтра чи є сьогодні, буде кращий, аніж виготовлений торік. Він буде досконаліший, тому що виробники постійно отримують фідбек. Багато може бути противників тих протезів, мовляв, вони дорогі. Але ні! Вони ефективні. Вони класні і вони мають вдосконалюватись. Я дуже радий, що маємо співпрацю з виробниками з таких протезів з інженерами, ми можемо, скажімо, робити найвищого рівня протезування.

І навіть ті протези, які не є біонічними, вдосконалюються від випадку до випадку. Це теж цілий процес і дуже добре, що він розвивається в рамках об’єднання, тому що ми можемо виправляти проблеми, які бачимо. А протезисти, маючи тут протезну майстерню, можуть вдосконалювати вже на місці все. Це команда, яка працює разом і надає швидку й ефективну допомогу. Тому що за кордон – це є дуже добре, але ми мусимо це розвивати це в Україні, і має бути осередок того розвитку, осередок експертизи.

Очевидно, що така лікарня може забезпечити той осередок експертизи. Як у протезуванні, так і в лікуванні, так і в реабілітації. Тому що багато речей ми вже знаємо і вміємо. І можливо ми нічим не відрізняємося від закордонних клінік.

Чи маєте вже фідбек від тих пацієнтів, які використовують біонічні протези?

Так, передовсім це є функціональний процес. Те, чого хоче людина, яка має штучну кінцівку. Максимальну функцію від неї. Звичайно, вони можуть виконувати побутову активність: тримати, піднімати, переносити. Вони є дуже задоволені тим.

Як це відбувається наразі? Більше встановлюєте протезів біонічних чи звичайних?

Більшість звичайних, оскільки біонічні дуже дороговартісні. Хоча з часом, я думаю, ми прийдемо до того, що біонічні вже будуть звиклими для нас. Це складні механізми, бо відтворити функцію кисті – найскладніше, що може бути. І тому воно потребує глибоких інженерних знань.

Але з часом ми прийдемо до того. Ми у процесі еволюції. І, на жаль, еволюція в реабілітації та відновленні пацієнтів співпадає з негативними подіями в суспільстві. Чи це якісь захворювання, чи це є війни. Ми знаємо, що розвиток реабілітації в Англії, наприклад, співмірний в часі з Першою світовою війною, а реабілітація в Сполучених Штатах починали розвиватися після в’єтнамської війни. І так в інших країнах.

Ми, на жаль, маємо досвід, якого не хотіли б мати. Але це є знову ж таки процес розвитку реабілітації як комплексної послуги. Зараз ми проходимо його у досить екстремальних умовах: в обмеженому часі мусимо надати максимально ефективну допомогу. Воно вимагає від кожного члена команди глибоких знань і їх реалізації на практиці максимально ефективно, наскільки це можливо. І ми хочемо прийти до того, щоб це було відпрацьовано ідеально.

Про довіру, унікальний досвід і фахівців

Ви вже здебільшого не відправляєте пацієнтів за кордон?

Знаєте, це напевно мрія української медицини, щоб не відправляти пацієнтів за кордон, а надавати послуги такої якості, які є за кордоном, навіть вищої. Ми мусимо себе цінувати. Ми їздимо вчимося, ми маємо можливість практикувати, імплементувати наші знання, щоб досягати найкращих результатів.

У нас є плеяда чудових хірургів, травматологів, нейрохірургів. І так само зараз росте покоління фізичних терапевтів, ерготерапевтів, терапевтів мови, психологів. Які ніби є окремими, але на сьогоднішній день це є вже частина, яка вже ніколи не роз’єднається. Команда, яка буде нерозлучною на наступні роки.

Фактично зараз ви самі ростите собі генерацію тих спеціалістів, самі їх навчаєте?

Так, частина фахівців, фізичних терапевтів, мають наукові ступені. Якщо говорити про мене я є доцентом, кандидатом наук з 15-річним досвідом викладання в університеті. Попередньо я був керівником магістерської програми з фізичної та еprотерапії. Наші тренери, вчителі, викладачі є передовсім практикуючими фахівцями. Вони є членами міжнародних організацій або професійних українських організацій, які дотичної до фізичної терапії, ерготерапії, психології, медицини і це дозволяє в реальних умовах вчити. Ми передаємо досвід молодим вже на робочому місці.

Звичайний приклад: після наради з фізичними та ерготерапевтами я є разом з ними на практиці, з їхніми пацієнтами, ми вдосконалюємо їхні програми фізичної терапії, які вони проводять з різними контингентом хворих.

Чи є такі реабілітаційні центри, клініки, країни, на чию схему роботи та структуру орієнтуєтеся?

Ми орієнтуємося набагато структур, але намагаємося створити власну. У кожній країні є своя система охорони здоров’я, і ми не можемо перенести повністю досвід іншої країни в наші умови. Можемо використати досвід кожної окремої країни і зробити щось своє, максимально ефективне для нашої держави, в першу чергу для наших пацієнтів.

Є досвід, який беремо зі США, Великої Британії, Німеччини, Норвегії, близьких наших сусідів Польщі чи Чехії, але використовуємо його для того, щоб створити в себе ефективну систему – свою, українську.

Можливо, це враження зі сторони, але виглядає на те, що зараз у нашій системі усі ті процеси відбуваються швидше, оперативніше, ніж в інших країнах.

Так, це є наші умови. Це є вимоги сьогодення – швидке реагування. Воно відбувається як у навчанні, так і впровадженні нових методів, їх реалізації. Бо всі розуміють, що ми не маємо часу. Є пацієнт, і нам треба надати допомогу якісно, ефективно і в короткий термін, виділений державою чи певними умовами перебування.

Андріана Стахів