Цього року в Києві з’явиться можливість для незрячих дітей отримувати повноцінну музичну освіту, яку можуть отримати зараз тільки в Харкові, повідомляє «Громадське радіо»
Для того, щоб навчати викладачів музики київських шкіл в столицю приїхала педагог-методист з Харкова, яка професійно викладає музику для дітей із вадами зору
В нашій студії Павло Степанович, музикант, викладач дитячої музичної школи № 9 м. Києва, Олена Підгорнова, педагог-методист Навчально-виховного комплексу ім. В. Г. Короленка дитячої музичної школи № 13 м. Харкова, викладачка музики для дітей із вадами зору, Кіра Степанович, старший науковий співробітник. Педагогічного музею України.
Олена Підгорнова: Ми користуємось зараз тими нотними виданнями, які збереглися ще з 50-х, 60-х, 70-х років. Те, чого немає в цих виданнях, але потрібно, ми переписуємо, ноти пишемо в рукописному варіанті, і вчимо дітей, таким чином виходячи з положення.
Адже в середині 90-х масове друкування нот шрифтом Брайля припинилося повністю.
Василь Шандро: І руками можна писати ці ноти? Є відповідна технологія?
Олена Підгорнова: Є Брайлівський папір та Брайлівське приладдя.
Василь Шандро: Харківська школа — єдина школа, де незрячі діти можуть навчатися музиці?
Олена Підгорнова: В інших школах України для дітей з вадам зору є різні музичні гуртки та класи. А в нас в Харкові з 1991 року при нашій школі працює музичне відділення, де навчаються діти з вадами зору.
Василь Шандро: Це діти винятково з Харкова чи до вас їдуть з усієї України?
Олена Підгорнова: Це діти з Харкова, Харківської області та інших областей України.
Кіра Степанович, Олена Підгорнова, Павло Степанович / «Громадське радіо»
Василь Шандро: В Києві з’явилась подібна ініціатива. Розкажіть про неї.
Павло Степанович: Виявляється, що музичної освітою для незрячих дітей займається лише одна школа в Харкові, яка викладає нотну грамоту, і люди потім можуть розвиватися самостійно без допомоги викладача. Це професійна музична освіта.
Решта — музичні гуртки, коли люди приходять, на слух якийсь твір вивчили та пішли додому відпрацьовувати. Вони не мають можливість вивчити щось самостійно без викладача та виступити.
Олена Підгорнова: Після музичного гуртка дитина не може вступити до середнього або вищого навчального закладу. А після музичної школи — може, тому потрібно, щоб вони були.
Павло Степанович: Тому наші викладачі готові вчитися нотній системі Брайля. Пані Олена приїхала з Харкова нас цьому вчити.
Василь Шандро: Кіро, я знаю, що ви в своєму музеї реалізували проект для відвідувачів з вадами зору. Розкажіть про нього.
Кіра Степанович: Нещодавно в нас був чудовий майстер-клас від Оксани Потимко з ГО «Всеукраїнська спілка інвалідів», яка впродовж п’яти годин розповідала, як правильно коментувати музейні предмети, вчила, як правильно писати коментарі, тобто складати екскурсію, щоб вона підходила для незрячих людей. Після її семінару виникло бажання зробити коментар у себе в музеї. На щастя, в нас є друкарська машинка шрифтом Брайля, якій більше 110 років. Цією машинкою за дві дні я набрала коментар — 4 великі сторінки шрифтом Брайля. Тепер наша виставка «Українська книга 1917-1921х років» адаптована для людей з вадами зору.
Василь Шандро: Наскільки загалом культурний простір адаптований для людей з особливими потребами, зокрема для незрячих людей. Чи можна в Харкові, в Києві вільно прийти до музею і отримати матеріалі шрифтом Брайля чи аудиальні матеріали?
Олена Підгорнова: Брайлівських матеріалів та аудиальних точно немає в музеях. Ми завжди попереджали екскурсоводів про те, що прийдуть незрячі діти, захочуть доторкнутися, і екскурсоводи може трохи більше розповідають. Тому ми дякуємо Кірі за її ініціативу.
Василь Шандро: Як в світі вирішують проблему музичної освіти для незрячих дітей?
Олена Підгорнова: За кордоном друкуються ноти, є і державні дотації, і приватні друкарні теж видають ці ноти.
Текстову версію підготувала
Алла Торчанська