Заради своєї мрії Салія Кахаватте довгий час не зізнавався, що він практично втратив зір. Сьогодні він виступає з доповідями по всьому світу і консультує топ-менеджерів.
Кадр зі стрічки “Побачення наосліп із життям” про долю Салі Кахаватте (Костя Ульманн) (праворуч)
Коли Салія Кахаватте (Saliya Kahawatte) навчався в школі, він раптово втратив зір. Його мрія стати барменом і працювати в сфері ресторанного бізнесу здавалася практично нездійсненою. Тоді він вирішив нікому не розповідати про свою проблему і отримати бажану посаду. Він не попередив працедавця про те, що його гострота зору не перевищує п’яти відсотків, і почав працювати в барі одного престижного готелю. Вечорами тренувався впізнавати напої за формою пляшки і розрізняти келихи на дотик. Кар’єра пішла вгору, але страх того, що його таємниця розкриється довів Салію до важкої депресії. Подолавши цю кризу, він написав автобіографічну книгу під назвою “Побачення наосліп із життям” (“Mein Blind Date mit dem Leben”). Сьогодні він не приховує своєї особливості і працює бізнес-тренером в Гамбурзі.
Книгу Кахаватте екранізував німецький режисер Марк Ротемунд (Marc Rothemund), головну роль виконав Костя Улльман (Kostja Ullmann). В український прокат фільм вийде 16 лютого за назвою “Побачення наосліп”. Кореспондент DW поговорив з Салією Кахаватте незадовго до цього.
DW: Чому ви вирішили написати книгу про своє життя?
Салія Кахаватте: Я переживав непростий період. Після спроби суїциду і складнощів з наркотиками мені потрібно було переосмислити своє життя. Тоді я вирішив, що повинен написати цю історію на папері, щоб краще зрозуміти себе. Це був особливий вид терапії. Так з’явилася книга, а тепер вийшов і фільм.
Як ви ставитеся до того, що фільм знятий в жанрі комедії?
Моя доля і проблеми, з якими мені довелося зіткнутися, дуже серйозні. Тому я радий, що фільм наповнений гумористичною легкістю. Вийшов відмінний мікс із комедії і трагедії, де гумор – лише один із способів представити цю історію.
Недивлячись на складнощі, які встали на вашому шляху, ви отримали освіту і зробили кар’єру в ресторанному бізнесі. Що мотивувало вас не здаватися?
Салія Кахаватте
Мотивація – це одне, але головне – ставлення до того, що відбувається. Неважливо, що сталося в житті, на першому місці – ваше відношення. Я ніколи не відчував себе інвалідом, просто можливості мого тіла обмежені. Наше ставлення до ситуації формує образ мислення. А самі думки впливають на можливість наших дій. Тому я вважаю, що мотивація – тільки результат установки.
Чи є у вас особлива стратегія?
Я лише чарівник! При вирішенні будь-якої проблеми потрібна чітка стратегія. Для початку ви визначаєте мету і оцінюєте ваші можливості для її досягнення. Наприклад, я мріяв змішувати коктейлі за барною стійкою. Тоді я запитав себе, чи можу я це робити? На той момент це здавалося неможливим, але дуже хотілося. Як я міг досягти цього? Тільки за допомогою тренувань. Коли? Увечері, коли в барі нікого не було. Хто мені може в цьому допомогти? Поруч був друг Макс. Саме такі питання слід ставити собі на шляху до мрії.
Як довго вам довелося тренуватися, щоб зробити перший коктейль?
Це зайняло справді багато часу. Після закриття бару я брав кілька пляшок з дозаторами, наповнених звичайною водою. З ними я й тренувався. У фільмі цей момент добре показаний. Макс допомагав мені в закритому барі до тих пір, поки я не навчився змішувати коктейлі.
Чому ви вирішили нікому не розповідати про свою особливість?
У Німеччині потрібно отримувати спеціальне посвідчення інваліда і завжди пред’являти його разом зі звичайним паспортом. Звісно, працедавці не особливо раді людям з таким документом, адже вони бояться, що потім не зможуть звільнити таку людину. У деяких компаніях відразу б подумали: “Він майже нічого не бачить, як же він буде працювати”. Я не хотів, щоб мені не довіряли.
Зараз ви працюєте бізнес-тренером. Хто звертається до вас по допомогу?
Я читаю доповіді перед співробітниками компаній, які зайшли в глухий кут і не знають, куди рухатися далі. Якщо коротко, то я розповідаю їм про своє життя і запитую їх: “Якщо я зміг, то чому ви не зможете?”. Мій девіз – якщо мрієш про щось, це точно можна здійснити! Зазвичай після таких доповідей до мене підходять люди і просять проконсультувати їх особисто. Найчастіше це керівники середньої ланки і топ-менеджери. Я виступаю не тільки в Німеччині, у мене багато клієнтів в Швейцарії, Австрії, Англії, Арабських Еміратах і Азії. Не забувайте про те, що не варто мріяти про життя, треба жити мрією.
Після перегляду фільму його сюжет ще довго буде у вас у голові. Людину, яка зіткнулася з такими труднощами, очікує хеппі-енд. До речі, за сюжетом у кінці ми зустрічаємося з Костею Улльманном, це дуже гарне завершення. На прем’єрі в Берліні й Мюнхені зали були переповнені. Кажуть, таке дуже рідко трапляється в Німеччині. Тепер фільм хочуть показати в США і країнах Азії.
Ксенія Сафронова, Олена Губар