За освітою Ірина Березюк – вчитель математики та інформатики. Однак зараз вона має іншу місію – допомагати організаціям спільноти «Ліги Сильних» ставати сильнішими, знаходити нові можливості та ефективно використовувати наявні. Співпраця з «Лігою Сильних» для Ірини – це не просто щоденна робота, це можливість змінювати сприйняття інвалідності в Україні. А те, що з сприйняттям інвалідності не все гаразд, дівчина знає на власному досвіді, адже через рідкісну хворобу пересувається на кріслі колісному.
Більше про роботу з громадською спілкою та різницю у сприйнятті інвалідності в Україні та Італії, де Ірина проходить лікування, вона розповіла в інтерв’ю для нашого сайту.
Чому для тебе важлива тема інвалідності?
Тема інвалідності для мене дуже близька, оскільки я відчула на собі багато негативних моментів, які хочу змінити в житті кожної людини, яка зіткнулася з тими чи іншими проблемами зі здоров’ям. 5 років тому в мене виявили рідкісне автоімунне захворювання. На жаль, вона прогресуюча у моєму випадку і я пересуваюся за допомогою крісла колісного, хоча вдома в багатьох речах самостійна.
Я вже не пам’ятаю, що таке бути відпочившою, в мене постійне відчуття втоми, затирання, болю та труднощі в пересуванні. Проте, це мене навчило любити і цінувати кожну хвилину свого життя. Хоч хвороба забрала у мене багато можливостей, але завдяки Лізі Сильних, я маю можливість бути причетною до змін в нашій країні, які стосуються людей з інвалідністю.
Коли ти вирішила працювати у цій ніші?
Після поїздки на лікування в Італію, я побачила, яке за кордоном ставлення суспільства до людей з інвалідністю і порівняла яке в нас. Там я не відчувала себе якоюсь не такою як всі. І після зрозуміла, що потрібно нам змінюватися, оскільки з кожним днем все більше і більше людей в Україні отримують різні порушення здоров’я. А ми не знаємо, як правильно сприймати, поводитися та спілкуватися з людьми з інвалідністю. Тому була в пошуку різних організацій, які працюють для того, аби допомогти людям з інвалідністю і знайшла в пошуку «Лігу Сильних», за якою спостерігала і в моїх мріях було приєднатися до команди. І, дякувати Богу, мрії збуваються.
Про ставлення: що тебе найбільше дратує?
Найбільше мене не дратує, а мабуть більше ображає те, що деякі люди говорять в моїй присутності про мене ж у третій особі. Не подобається надмірна увага з акцентом, що не така як всі і потребую допомоги, про яку насправді не прошу. У нашому суспільстві зазвичай прийнято, що коли ти маєш якісь порушення, ти не маєш працювати, а я вважаю навпаки, що людина має проявлятися і бути корисною.
Найбільше пригнічує те, що дуже мало людей, які пересуваються на кріслах колісних, виходять з дому. Їх майже не видно в місті, хоча насправді таких людей дуже багато і це число збільшується через війну в Україні. Тому надважливо створювати безбар’єрний простір у закладах харчування, магазинах, театрах та інших місцях. Але, що ще важливо – це щоб безбар’єрність була абсолютно у всьому не тільки пересуванні, але й спілкуванні. Я, як і інші люди інвалідністю, не потребую «особливого» ставлення. Хочеться такого ж невимушеного спілкування/ставлення, як і до всіх інших. Не приємно ловити погляди на собі людей з жалістю. Хотілося, щоб ніхто не боявся йти на контакт з людьми, які мають видиму форму інвалідності.
Яких змін тобі б хотілось досягти під час роботи з «Лігою Сильних»?
Моє найбільше бажання – це змінити ставлення до людей з інвалідністю. Щоб людей з інвалідністю приймали як повноцінних членів нашого суспільства. Хочу щоб кожен мав право на працю та реалізацію себе. Також дуже важливо, щоб люди з інвалідністю не боялися проявлятися або ж елементарно виходити з дому.
За що любиш свою роботу?
Я дуже люблю людей, спілкування з ними, виявляти потреби та допомагати у їх вирішенні. Хочу кожній організації, яка працює з людьми з інвалідністю допомогти розвиватися та надавати найкращі послуги.
Для мене дуже важливо надавати бездоганний сервіс. Я не хочу, щоб ми рівнялися на когось, а щоб були прикладом. Знаю, що, об’єднуючись, ми створимо найкращу безбарʼєрну країну в світі. Де не будуть вішати на людину ярлик її захворювання, а керуватимуться принципом, що вона перш за все людина і потребує такого ж ставлення й послуг, як інші.
Спільнота «Ліги Сильних» – це простір зростання та взаємопідтримки для тих, хто робить життя людей з інвалідністю легшим та кращим. Зараз вона налічує понад 70 організацій, проте долучитись можуть також представники бізнесу чи місцевого самоврядування. Долучайтесь, якщо, як і Ірина, прагнете змін у сприйнятті інвалідності в Україні: https://forms.gle/Bv7YzCYbGXGBeg1W9.
adminpress