Жити в умовах війни: фахівці розповіли про психологічну підтримку дітей з інвалідністю

Фото: МА АСС

Про те, як поводитись з дітьми, які мають особливі потреби, та як допомогти їм перебороти страх війни – у матеріалі Медіа агентства АСС.

7 лютого в рамках проєкту «На Все Свій Лікар» на Радіо 10 підняли ще одну важливу тему – психологічна підтримка дітей з інвалідністю в умовах війни.

Про підтримку особливих діток та їхні потреби під час війни розповідали практикуючий психотерапевт Юрій Хіць та Валентина Старікова – фахівець (психолог) інклюзивно-ресурсного центру.

Пояснення та поради фахівців – далі у матеріалі Медіа агентства АСС.

Про психоемоційний стан особливих дітей під час війни розповіла Валентина Старікова:

– Війна дуже загострила усі психоемоційні процеси, що відбуваються з дітьми, а особливо з дітками, які мають особливі освітні потреби. Діти з інвалідністю потребують особливого підходу, нашої постійної підтримки. Можуть виникати складнощі абсолютно різного характеру: соціологічні соціоадаптаційні, а можуть бути й фізичні, інтелектуальні, дітки можуть впадати в регрес під дією перманентного стресу, вони постійно перебувають в напрузі.

Що може відбуватись з дитиною в кожному з цих випадків – це абсолютно індивідуальна річ. Спостерігати потрібно за кожною дитиною окремо. Спеціалістам особливо важко в цьому питанні, адже діапазон проблем настільки різниться, що дати універсальні поради для дітей та педагогів майже неможливо. Це дуже важко, але ми намагаємось.

Як бути з дітьми, які були вимушені покинути власні домівки через повномасштабну війну?

На таких діток накладається ще та обставина, що їхня особливість сприйняття і реагування на цей світ і на інформацію зовні – специфічна, зазначила Валентина Старікова:

– Тут ще складність в тому, що діти фоном зчитують емоційний стан своїх батьків, який, як ми розуміємо, теж не найкращий наразі. Тут дуже складна динаміка сімейних стосунків, тому що батькам треба поінформувати дитину на рівні її знань та вмінь. На рівні дитячого сприйняття надати інформацію про те, що відбувається. І найголовніше – питання що буде далі.

До прикладу, для дитини дуже важливо – як виглядатиме її завтрашній день. Це фактор заспокоєння. Але як батькам бути в такій ситуації, якщо вони самі втратили опори? Ситуація дуже специфічна. У сім’ях ВПО, де виховуються дітки з особливими потребами, вони потребують дуже великої уваги, підтримки суспільства. І найголовніше – адекватної реакції на всі емоційні стани, які проявляють діти.

Адаптація особливих дітей в суспільстві: підтримка без жалощів

– Працює спеціальна система, розповідає Валентина Старікова. Коли є дитина з інклюзією, є асистент вчителя, який разом з педагогом виважено та конструктивно пояснюють дітям, що відбувається з дитиною, чому в неї може бути така реакція.

Ми не можемо знизити тривожність батьків інших дітей, адже інклюзія – це ще дуже молоде поняття в нашій країні. Нам ще не вистачає толерантності суспільства. Але ми пояснюємо дітям про інклюзію, інакшість діток. Є освітні матеріали спеціальні. Нам потрібно сприймати таких діток з більшим розумінням.

– Сам процес інклюзії – це не тільки те, як ми вводимо в процес дітей з особливими потребами в інше середовище, а як ми пояснимо тим діткам, що може бути інакше, зауважив Юрій Хіць. – Це двосторонній процес, як на мене. І він дуже важливий.

– Дуже багато тривог дорослих – марні, додала Валентина Старікова. Дітки в класах вступають у свою групову динаміку і в них між собою складаються здорові, конструктивні, цікаві, наповнені стосунки. Координувати – так, можливо частково контролювати – так, але не варто занадто переживати від того, що буде відбуватись з нормотиповою дитиною.

– Системи самі врегульовуються. Не потребують особливої допомоги ззовні, підкреслив Юрій Хіць.

Сім’ям, де виховуються особливі діти, важливо доносити перспективи розвитку, дати можливість розвиватись, а не сильно опікати

– Одна з головних помилок батьків таких діток – вони роблять ставку на академічні знання своїх діток, каже Валентина Старікова.

Батьки водять діток до логопедів, дефектологів, психологів, що є в принципі правильним. Але звичайні побутові навички потребують системної батьківської роботи. Цим повинні займатися кожного дня батьки: защебнути ґудзик, самостійно одягнутись, заправитись, врізати хліб. Вироблення навичок для самостійності допомагає створити свою власну історію успіху дитині. Досягти певної навички – це як стати краще, ніж був вчора. Це фундамент і основа життя дитини.

– Наша ціль – це виховання дітей, які справляться зі всім без нас, зможуть жити без батьків, додав Юрій Хіць.

– Внаслідок війни, під впливом стресу діти втрачають академічні навички, а побутові переважно залишаються. Тому ці уміння самостійності є дуже важливими. Академічні – можна скоригувати, цим займаються педагоги, пояснила Валентина Старікова.

Для дітей випускають спеціальні іграшки: ляльки зі слуховим апаратом, з протезом ноги, порушенням пігментації шкіри, зі сколіозом. Для чого це?

– Поширення іграшок такого візуального ряду важливе для того, щоб не було побоювань, щоб ніхто не постраждав від того, що є такі особливості. Це полегшить нормотиповим діткам сприймати те, що поруч буде дитина з особливостями, до прикладу, й навчатись в класі, пояснила Валентина Старікова.

Як сприймають сьогоднішню реальність діти-аутисти?

– У них колосально широкий спектр емоцій і ступінь складності також різний. Це дуже глибока фундаментальна тема, зазначає Валентина Старікова. У таких діток різний мисленнєвий процес.

Таким дітям потрібно давати короткі інструкції, мають бути підібрані легкі зрозумілі слова. Дорослому потрібно зрівнятись на рівні з дитиною і говорити на рівні очей. Чітко пояснити, що і для чого, і чому робиться.

Талановитих діток з особливими потребами не варто обмежувати в їхніх захопленнях. У них свій шлях. Якщо є глибока зацікавленість – не варто обмежувати. Скоріше батькам варто знизити свою тривожність. Дозволити займатись тим, що вони люблять.

Підготовлено у рамках співпраці з BST