Через карантин цьогоріч «Iveria Brilliant» провели онлайн, повідомляє GALNET
Фото: facebook-сторінка Івана Гриціва
24-річний Іван Гриців з Ходорова (нині – Стрийський, а до 2020 року – Жидачівський район) посів третє місце на Міжнародному фестивалі пісні, танцю і мистецтв для людей з інвалідністю «Iveria Brilliant-2020». Через карантин, цьогоріч фестиваль провели онлайн: учасники записували пісні вдома і надсилали їх організаторам у Грузію. Фестиваль тривав майже пів року.
«Для мене це було щось абсолютно нове, бо раніше я не брав участі у фестивалях в онлайн-форматі. Усі відео потрібно було відзняти вдома, не у студіях, адже карантин», – розповідає Galnet Іван.
40 учасників з України, Польщі, Грузії, Туреччини, Вірменії та Азербайджану пройшли 8 етапів. Вони мали представити для журі свої пісенні візитки, номери рідною мовою, іноземною і пісню з зіркою. Також кожен заспівав на фестивалі гімн своєї країни:
«Організатори зробили фестиваль у вигляді «Євробачення». Люди, які живуть у Грузії, могли голосувати за учасників, які сподобалися, телефоном», – пояснює Іван.
Він представляв Україну з піснями Пономарьова, Меловіна (Melovin), Еда Ширана (Ed Sheeran). У шостому, фольклорному турі, хлопець виконував «Ніч яка місячна» в обробці Олега Винника.
«Конкурс мав бути маленьким, на 4 пісні, але, через карантин, організатори продовжили дійство. Тож я заспівав 8 пісень».
Професійно займається вокалом Іван Гриців з 2018 року. А у 2020-му ще й спробував себе у ролі радіоведучого. Хлопець – випускник курсів «Радіо NON STOP», на базі радіо FM Галичина:
«Я радіо дуже люблю і давно хотів спробувати себе у цій сфері. Тішуся, що мав змогу побувати у такій атмосфері, стати частиною великої команди. Це вплинуло на мої вміння, адже там я зрозумів, що важливо працювати з дикцією».
І хоча у медичній картці Івана написано, що у нього дитячий церебральний параліч, акцентувати на цьому хлопець не хоче. Перед карантином він переміг на музичному фестивалі у Польщі, де був єдиним українцем.
«Мені здається, так і має бути. Це мені тільки додає сил рухатися далі. Якщо ми є на цьому світі, значить маємо мету і покликання. А просто сидіти і нічого не робити, бо у мене інвалідність – це не про мене. У мене в оточенні є багато людей з проблемами, і завжди кажу їм, що головне – не залишатися наодинці і не стояти на місці».
Карина Ляшенко