— Не вірила, що в таку погоду людям охота йти на концерт. Ми 2 години сюди через затори добиралися, — киянка 60-річна Ольга Тихоненко із сином Олександром, 31 рік, шукають свої місця в залі столичного Міжнародного центру культури і мистецтв. 29 січня тут відбувся концерт нідерландського “Йостібенд Оркестру”. В ньому грають близько двох сотень музикантів з вадами розумового розвитку. До Києва приїхали 35, пише Gazeta.ua.
За 10 хв. до початку концерту всі місця зайняті. Ольга Іванівна сідає у дев’ятому ряду.
— Мій син має ДЦП через родову травму, — жінка витирає Олександрові слину біля рота. — Лікарі зразу радили відмовитися від нього. Навіть документи всі підготували, просили лише підпис поставити. Та я цього не зробила. Не могла залишити дитину, яку дев’ять місяців під серцем носила. Школу він закінчував вдома, я сама з ним багато займалася. Дуже хотів грати, та в музичну школу його відмовилися брати. Сказали: “Такі діти — інваліди на все життя. Де ви бачили, щоб вони музикою займалися?”.
Концерт починають із 15-хвилинним запізненням.
— Головна мета — показати українцям, що такі люди здатні жити повноцінно, можуть мати професію і хобі, — каже ведуча 40-річна Сніжана Єгорова. — Цим концертом хочемо надихнути батьків. Вони мають повірити, що їхні діти — справді талановиті.
Коли музиканти грають, диригент Ліан Вербург, 49 років, ходить між ними. Торкається їх, заглядає в очі, інколи — смикає за плечі.
— Наш оркестр діє з 1966-го, — розповідає вона. — Я в ньому працюю 32-й рік. Прийшла сюди через брата. Він народився здоровий, та в дитинстві переніс менінгіт і став розумово відсталим. Наш репертуар — від року до Баха. Виконуємо багато релігійної та класичної музики. Оркестранти грають не за нотами, а за кольорами. “До” — жовтий, “мі” — коричневий, “соль” — червоний. Підказки розміщуємо на клавішах. Так нашим музикантам легше не помилятися. Оркестр має 50 синтезаторів, 16 ксилофонів, вісім акордеонів, три ударних. Нема струнних і мідних духових інструментів. Опанувати їх важче. Всі наші музиканти працюють — переважно вантажниками та прибиральниками. Щодня після роботи приходять на репетиції. Держава не фінансує оркестр, нам допомагають спонсори.
10-річна Ліза Халявченко з міста Орджонікідзе на Дніпропетровщині займається музикою три роки. Дівчина народилася із синдромом Дауна. Фото надане Наталією Краснєнковою
Наприкінці першого відділення 10-річна Ліза Халявченко з міста Орджонікідзе на Дніпропетровщині грає на фортепіано. Зал аплодує їй стоячи.
— До 5 років Ліза майже не розмовляла, — розповідає її мати Валентина Бабич, 53 роки. — Коли їй виповнилося 7, лікарі сказали, що вона не зможе навчатися. Та я не могла в це повірити. Почала займатися з нею. Зараз Ліза ходить до третього класу звичайної школи, на малювання і навчається музики. На фортепіано грає 11 творів. Шість може виконати без нот. Вчителька виробила свою методику, про кожну ноту складала казку. Тепер Лізу неможливо відірвати від фортепіано. Як зробить уроки, до пізнього вечора може грати.
Концерт триває 3 год. На його організацію пішло 300 тис. грн. Їх виділили спонсори. Квитки не продавали. Їх можна було замовити телефоном, пожертвувавши від 30 грн. Всього виручили 49,5 тис. грн. Гроші підуть на потреби українських дітей із синдромом Дауна.
Доживають віку в інтернатах
420 дітей у середньому щороку народжується в Україні з синдромом Дауна.
— До 18 років їх вважають інвалідами, після повноліття — психічнохворими, — розповідає президент благодійної організації “Даун Синдром” Сергій Кур’янов. Він займався організацією концерту. — Після смерті батьків ці діти часто доживають віку в інтернатах для психічнохворих. Щоб цього не сталося, рідні повинні навчити їх щось робити. Якщо вони запам’ятають якусь дію, все життя виконуватимуть її, як запрограмовані.
Світлана Корженко
