Іноземні усиновителі дають хворим українським дітям шанс вилікуватися
22.02.2013
Поділитися
Сьогодні у суспільстві активно обговорюється тема всиновлення українських дітей іноземцями. Одні кажуть, що потрібно спростити процедуру, щоб закордонні сім’ї мали можливість швидше отримати дозвіл на усиновлення українських сиріт, інші радять брати приклад із Росії і взагалі ледве не заборонити потенційним батькам із-за кордону брати у свої родини маленьких українців. «Відомості» вирішили з’ясувати, на чиєму боці правда.
Для початку трішки статистики. Як сказала начальник служби у справах неповнолітніх Волинської ОДА Алла Онищук, торік було усиновлено 33 волинських сироти. Із них 28 — українськими родинами, п’ять потрапило в сім’ї іноземців. При цьому вона зазначила, що найстаршій дитині, всиновленій українцями, сім років. У той час як іноземці усиновили дітей старшого віку.
— Хочу наголосити, що першочергове право всиновлення, згідно з нашим законодавством, мають українські сім’ї, — зазначила Алла Онищук. — Що стосується іноземців, то вони не можуть усиновити здорову дитину, яка не досягла п’ятирічного віку. Також сьогодні існує мораторій на всиновлення дитини іноземними громадянами протягом першого року після її сирітства. Винятком може бути випадок, якщо іноземці виявили бажання усиновити братика або сестричку раніше всиновленої ними дитини. Взагалі процедура всиновлення у нас прописана досить чітко: дитина, яка набула статусу сироти, місяць стоїть на обліку в тій службі, яка її на нього поставила, далі анкета передається у районний банк даних дітей, які мають підстави для усиновлення, потім ми передаємо анкети у Державний департамент усиновлення та захисту прав дитини, і вона перебуває на обліку в них. Після року перебування у держдепартаменті анкета дитини потрапляє у відкритий банк даних, доступ до якого мають іноземці. Тобто ми в області не впливаємо на рішення про іноземне всиновлення. Але без згоди самої дитини на таке усиновлення жоден суд не винесе позитивне рішення. При цьому дитина зберігає до свого повноліття громадянство України.
Щодо хворих дітей, яким менше п’яти років, то пані Алла зазначила, що Міністерство охорони здоров’я затвердило спеціальний перелік хвороб, маючи які маленькі українці можуть бути всиновлені. «Відомості» ознайомилися з цим списком. У ньому 64 захворювання, зокрема синдром Дауна, гепатит С, злоякісні новоутворення другої–четвертої стадій, епілепсія, сліпота обох очей і т. д. Чи багато знайдеться вітчизняних родин, що готові всиновити настільки хвору дитину?
— Українські усиновлювачі просто не мають фінансових можливостей для того, щоб пролікувати хвору дитину, — сказав головний лікар обласного будинку дитини Володимир Алейніков. — Адже таким діткам потрібні операції, які вартують десятки тисяч доларів. Плюс іще значну суму треба потратити на реабілітацію. У наших людей таких грошей немає. Якщо відверто, то й іноземці дуже перестраховуються, всиновляючи хвору дитину. Приміром, була одна родина, яка хотіла вдочерити дівчинку, що хворіла на гепатит С. Щороку на лікування цієї дитини треба було витрачати до сорока тисяч доларів. Люди спочатку погодились, але після консультацій зі своїми спеціалістами відмовилися. Бо з’ясували, що навіть при дуже хорошому лікуванні ця дівчинка доживе до 20-22 років. Зрозумійте, родина, яка зважується всиновити дитину, хоче мати надію, що зможе її вилікувати. Так було з першою нашою вихованкою, яку всиновили іноземці. Це було у 1993 році. В нас перебувала дівчинка Світлана. У неї був страшний діагноз — екстрофія сечового міхура. Це коли сечовий міхур розміщений зверху. На той час у нас в Україні їй не могли допомогти, бо потрібних операцій не робили. Нові ж батьки забрали дитину у Швецію. Її прооперували. Дуже довгий час до нас надходили фото. Дівчинка стала жити повноцінним життям. У нас би її ніхто не усиновив і її життя було би безрадісним. Усього за двадцять років із нашого Будинку дитини іноземцями було усиновлено до 14 дітей.
За словами пана Володимира, сьогодні в обласному спеціалізованому будинку дитини перебуває 19 вихованців. Із них шестеро — на тимчасовому утриманні. Тобто мами через різні життєві обставини не можуть зараз про них піклуватися, та хочуть у майбутньому ростити їх самі. 13 малюків можуть забрати у прийомні сім’ї чи усиновити. Вісім дітей мають статус інвалідів. Володимир Михайлович каже, що у них мало шансів знайти нових тата і маму в Україні. Тому він досить толерантно ставиться до тих іноземців, які приїжджають за хворими сиротами. Щоправда, востаннє іноземні усиновителі в очолюваному ним закладі побували років десять тому. Досить скептично директор Будинку дитини ставиться і до резонансних повідомлень про те, що іноземці усиновлюють наших дітей, щоб потім продати на органи.
— Коли до нас приїжджали усиновителі з Німеччини, то привезли товстезну папку документів, які, згідно з їхніми законами, мали зібрати. Я поцікавився. Так от, німецькій родині дозволять усиновити дитину, якщо її особиста кімната буде не меншою за 16 квадратних метрів. Вікна не можуть виходити на північ. Потенційні батьки мають надати довідки про рахунки у банку, щоб довести: якщо з ними щось трапиться, дитина буде матеріально забезпечена і т. д. Там досить серйозний і жорсткий контроль.
Зважаючи на зібрану інформацію, радили б тим українським «добродіям», які виступають категорично проти усиновлення іноземцями, побувати в одному з сиротинців і побачити очі дітей, які найчастіше кажуть слово «мама». Хоча і не знають, що воно означає. Проте ладні промовляти його на будь-якій мові.
Довідка
Як сказав Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко, щороку дітей, яких можуть усиновити іноземці, в країні меншає. Так, у 2004 році іноземні громадяни могли всиновити близько 30 тисяч маленьких українців, у 2009-му їх кількість скоротилася до 20 тисяч. А сьогодні таких дітей не більше 6000, причому переважно старшого віку. Така динаміка викликана зростанням переліку обмежень, уведених державою, а також розвитком сімейних форм виховання та прискоренням темпів національного всиновлення. Зокрема, сьогодні близько 80 тис. дітей-сиріт (загальна кількість — 96 тисяч) виховується в українських сім’ях.
