Київська психоневрологічна лікарня втретє проводить фестиваль “Павлов-фест” для людей з особливими потребами
Ще задовго до славнозвісного роману Кена Кізі “Політ над гніздом зозулі” та не менш відомого однойменного кінофільму в суспільстві сформувався стереотип: психоневрологічні лікарні — місця, де принижують людську гідність та пригнічують волю. Насправді ж сучасна психіатрія вже полишила такі методи, як-от невиправдане призначення електрошоку, “накачування” психотропними препаратами та операції з видалення частини мозку. Відвідавши центральну психоневрологічну лікарню Києва, більш знану в народі як “Павлівка”, журналіст “Хрещатика” переконався — хворі тут почуваються добре. Більше того, для багатьох пацієнтів заклад став єдиним прихистком, бо їм більше ніде подітися.
“Дим без вогню”
Київська міська клінічна психоневрологічна лікарня № 1, що більш відома серед киян за колишньою назвою Павлівська психлікарня, або “Павлівка”, давно зажила “народної слави” недоброго місця. Понад 200 років поспіль у цьому закладі лікують найрізноманітніші нервові розлади — шизофренію, депресію, інші психічні та емоційні розлади тощо. Щороку тут отримують стаціонарну допомогу майже 9 тисяч пацієнтів. Розташована поруч із Кирилівською церквою, “Павлівка” завжди перебуває в центрі уваги киян, котрі регулярно згадують її у побутових розмовах та навіть навідуються туди з простої цікавості, розміщуючи фоторепортажі в соціальних мережах. Тож будь-який скандал у закладі автоматично привертає увагу суспільства, чим іноді зловживають ЗМІ.
Наприкінці квітня низка центральних телеканалів показала в новинах сюжети про начебто знущання над пацієнтами “Павлівки”. Прихованою камерою знято розповідь одного з лікарів про те, скільки коштує запроторити до лікарні психічно здорову людину, демонструється, як людей морять голодом і прив’язують до ліжок, причому в кадр потрапили й обличчя хворих. Зйомки, звісно, проводилися без обов’язкового на те дозволу. Після виходу сюжетів зчинився галас, і медичне керівництво столиці почало перевірку.
Здавалося б, черговий раз можна обуритися — доки по телевізору не покажуть, ніхто не наведе лад на проблемних ділянках своєї роботи. Однак ревізія спеціальної комісії при Київській міській держадміністрації встановила, що жодних тортур, примусової госпіталізації за гроші, “голодомору” і близько немає.
“Сьогоднішня психіатрична наука — консервативна, вона базується на принципі гуманізму, головний метод лікування — добре слово,— розповів головний лікар Київської міської психоневрологічної лікарні № 1 В’ячеслав Мішиєв.— Не може бути й мови про госпіталізацію пацієнта всупереч його волі, це забороняє відповідний закон”.
У ході перевірки також було з’ясовано, що зйомку хворих та процесу нібито знущання над ними організувала та зафільмувала одна з медсестер, особу якої встановлено. Які цілі вона переслідувала, влаштовуючи такий спектакль, незрозуміло. Міру її відповідальності перед законом мають вирішити правоохоронні органи.
Тим часом до прокуратури звернулися родичі пацієнтів із проханням надати правову оцінку діям журналістів. Адже, згідно зі статтею 6 Закону України “Про психіатричну допомогу”, забороняється будь-яка фото- та відеозйомка особи, що страждає на психічний розлад, без її згоди чи без згоди її законного представника. А такої згоди телеканалам ніхто не надавав.
Арт-терапія компенсує дефіцит спілкування
У київській “Павлівці” докладають максимум зусиль для того, аби відігнати суїцидальні думки та агресію від кожного, хто сюди потрапляє.
Як розповів один київський блоггер, який сам себе “запроторив” до цієї лікарні, перебуваючи в депресії, персонал тут доброзичливий та натхнений своєю справою, “що дивно, враховуючи зарплати працівників”. “Санітари дуже ввічливі. Щодня проводиться вологе прибирання, щодня пацієнтів водять на прогулянку, слідкують, аби вони прийняли правильну дозу пігулок, щодня роблять ін’єкції за графіком”,— пише у своєму блозі очевидець. За його свідченнями, хворі мають змогу отримувати консультації психотерапевтів, у будь-який час спілкуватися з близькими, дивитися телевізор. А на території панує загальний спокій, який сприяє якщо не одужанню, то стабілізації стану хворого. Також у лікарні працює відділення медико-соціальної реабілітації, де пацієнтів навчають приготуванню їжі, догляду за собою, елементарним побутовим речам.
Окрім цього, мешканці лікарні мають широке поле для розвитку своїх творчих здібностей.
Так, тут уже четвертий рік поспіль діє аматорський театр “Будьмо!”, проводяться регулярні заняття з арт-терапії — пацієнти малюють, ліплять, співають тощо.
Цьогоріч вже втретє за допомоги Фонду соціальної адаптації “Касталія-фонд” відбудеться “Павлов-фест”, у рамках якого пройдуть концерти за участі психічно хворих та виставки їхніх художніх робіт.
Фестиваль розпочнеться в неділю, 26 травня, урочистим концертом стародавньої музики, а завершиться 30-го травня виступами мистецьких колективів у Маріїнському парку. До участі в ньому долучаються не лише психічно хворі, а й інваліди, діти зі спецінтернатів та інші особи з фізичними обмеженнями.
“Учасники фестивалю мають нагоду компенсувати дефіцит спілкування, відчувають інтерес до своєї особистості, й це відіграє для них надважливу роль”,— зазначив режисер театру “Будьмо!” Сергій Ененберг, який став ініціатором проведення такого масштабного заходу.
Зазначимо, торік свої таланти в цьому фестивалі продемонстрували близько 3-х тисяч людей з особливими потребами з 17 міст України.
Богом забуті, забуті державою
Сьогодні психоневрологічні лікарні в Україні фінансуються за залишковим принципом. На новітні препарати коштів немає, тож хворих “годують” пігулками попереднього покоління, які мають свої побічні ефекти. Щоправда, попри постійну фінансову кризу, за останніх кілька років, наприклад, у “Павлівці” було відновлено корпус для пацієнтів, які захворіли вперше; в 2012 році — введено в експлуатацію сучасний цифровий флюорограф, а також обладнання для магнітно-резонансної й комп’ютерної томографії; переоснащено лабораторію та придбано біохімічні аналізатори.
Водночас, якщо лікарня наразі може знайти резерви для покращення умов для утримування пацієнтів, самі психічно хворі — не потрібні ані державі, ані часто навіть своїм родичам.
За словами голови Асоціації психіатрів України, лікаря-психіатра Семена Глузмана, в Україні взагалі відсутня так звана соціальна психіатрія — догляд за психічно хворими поза межами лікувального закладу, що дуже необхідно таким людям. Адже, як довели вчені, тривале перебування в лікарні шкодить психічно нестабільній людині, бо згодом вона втрачає здатність самостійно жити в суспільстві.
Натомість, за даними пана Глузмана, сьогодні майже 40 % психічно хворих пацієнтів не повинні знаходитися в лікарні через відсутність для цього медичних показань. Але більше їм нікуди піти, оскільки рідні від них відмовилися, а лікарям шкода, як-то кажуть, “викидати” таких людей на вулицю.
Тому психіатри вважають за потрібне створення гуртожитків для цих хворих. Адже утримання пацієнтів, які можуть жити самостійно, в закладах адаптивного типу буде дешевшим, аніж лікування в стаціонарі.
До речі, в Росії вже почали з’являтися так звані “будинки на півдорозі” (між лікарнею та самостійним життям), які зазвичай розташовані на території психоневрологічної лікарні та виконують роль тимчасового притулку. Також існують групові будинки з цілодобовим наглядом медперсоналу, мебльовані кімнати та квартири для спільного проживання — туди медсестри навідуються щотижня. В світі діють соціальні центри для стареньких, уражених слабоумством. В Україні цього всього немає, тож родичі ладні платити гроші, аби їхніх бабусь та дідусів, що втратили розум, тримали у спецлікарні якомога довше.
Створення закладів для проживання громадян усіх цих окремих категорій — компетенція Міністерства соціальної політики, в планах якого піклування про “психічних” поки що поза увагою, бо вистачає іншої роботи. Тому нині лікарні на кшталт “Павлівки” лишаються останнім прихистком для всіх “нужденних та знедолених”. Шукати ж скандали в подібних закладах, не ставлячи серйозних питань реформування всієї системи, некоректно й антигуманно, наголошує головлікар Київської психоневрологічної лікарні № 1 пан Мішиєв.
Програма Фестивалю мистецтва людей з особливими потребами “Павлів-фест 2013”
|
Ольга Дроздова
Фото Бориса Корпусенка