Наслідки евтаназії, або Чи узаконять добровільну смерть в Україні?

Евтаназія, тобто прискорення смерті безнадійних пацієнтів, які терплять тяжкі страждання, — не тільки предмет активного обговорення, а й об’єктивна реальність у деяких країнах Західної Європи. Перші спроби легалізувати її робилися ще на початку позаминулого століття у штаті Огайо (США). І тільки майже через 100 років добровільну відмову від життя було узаконено у Голландії, Швеції, Бельгії та Люксембурзі. Сьогодні ж там заговорили про евтаназію для дітей. Чи наслідуватиме такий приклад Україна?

У Нідерландах легалізація евтаназії здійснювалася поетапно. Так, у квітні 1994 р. голландський парламент ухвалив інструкцію, згідно з якою дозволялося проводити її з певними обмеженнями. А вже 10 квітня 2001 р. верхня палата голландського парламенту затвердила закон, що звільняє від кримінальної відповідальності лікарів, які допомагають хворим піти з життя.

— В Америці про це заговорили значно раніше, в 1906 р., — розповідає кандидат юридичних наук, професор Міжнародного Соломонового університету Олена Вінгловська. — А вже 1967 р. адвокат Л.Катнер, спільно з Американським товариством евтаназії, вперше у світі розробив форму документа (living will) — офіційну відмову людей від штучного підтримання життя у випадку невиліковної хвороби. І тільки 1998 р. у штаті Орегон (США) набрав чинності закон, який дозволяє евтаназію. Однак її здійснення ускладнене певними юридичними формальностями.

Через чотири роки добровільно піти з життя невиліковно хворим людям дозволили в Бельгії, звільнивши медиків від кримінальної відповідальності за проведення відповідної процедури. Ухваливши такий закон, бельгійський уряд створив постійний комітет для контролю за евтаназією. Останньою країною, яка легалізувала добровільну відмову людини від життя, став Люксембург.

Цікава позиція в цьому питанні законодавців Швейцарії, де евтаназію заборонено, але фактично дозволено, бо законодавство попереджає, що допомога при вчиненні самогубства не суперечить закону. В такий спосіб ідуть з життя понад 100 осіб на рік. З тією ж метою сюди приїжджають громадяни інших держав, оскільки це єдина країна в Європі й світі, де евтаназію не заборонено для іноземців.

Як це відбувається? Тільки за наявності медичного висновку про те, що хвороба є невиліковною і призведе до смерті пацієнта. На його підставі виписують рецепт на придбання відповідного медичного препарату. Потім невиліковно хворий пацієнт звертається до спеціалізованого закладу, де йому допомагають померти.

Але далі за всіх, у цьому питанні пішла Бельгія. Недавно стало відомо, що в парламент подано на розгляд законопроект, який дозволяє легалізувати дитячу евтаназію. Він передбачає можливість її застосування для тяжкохворих дітей за згодою їхніх батьків, а також пропонує дозволити добровільно йти з життя дорослим із ранньою деменцією. Подібного явища поки що немає ніде у світі. Найближче до цього підійшли в Голландії. Там така процедура може проводитися для громадян віком після 12 років.

Бельгійські правозахисники вважають, що це дасть змогу зрівняти права дітей і дорослих (з 18 років), яким можливість добровільно піти з життя гарантована законом, ухваленим іще 2002 р. Їхні головні опоненти — представники духівництва — назвали такий погляд на проблему нерозумним. Католицький архієпископ Андре-Жозеф Леонар упевнений, що діти, нездатні ухвалювати рішення щодо таких ключових життєвих питань, як, наприклад, одруження, не можуть ухвалювати рішення щодо смерті. Категорично проти нововведення виступає Християнсько-демократична і фламандська партія Бельгії (CD&V). Якщо законопроект ухвалять, її члени погрожують звернутися до Європейського суду з прав людини.

Поки у прогресивній Європі намагаються реалізувати права невиліковно хворих дітей на добровільну смерть, в Україні про це не може бути й мови. Оскільки в нас, як і в багатьох інших країнах пострадянського простору, евтаназію заборонено законом.

— Випадки проведення будь-яких форм евтаназії в Україні вважаються протиправними і кваліфікуються як убивство, — пояснює адвокат Катерина Тарасова, — тому й розглядаються в суді за відповідними статтями Кримінального кодексу. Адже одним з найважливіших прав, що забезпечують саме фізичне існування людини як біологічної істоти, згідно зі ст. 27 Конституції, є право на життя. А ст. 3 Основного Закону закріплює положення, за яким людина, її недоторканність і безпека визнаються в Україні вищою соціальною цінністю. Право на життя гарантує недоторканність фізичного існування людини. А на задоволення прохання про припинення її життя накладено заборону в Цивільному кодексі України і низці статей медичного законодавства.

Однак думка українського суспільства щодо цього питання не така категорична, як чинне законодавство. З результатів опитування, проведеного в жовтні 2011 р. інститутом Горшеніна серед 1 тис. респондентів у різних регіонах України, вдалося встановити, що проти евтаназії виступають лише 37,1% опитаних. А підтримують її, у тій чи іншій формі або ситуації, близько 62%. Для порівняння: у 2007 р. кількість людей, які були категорично проти добровільної смерті для невиліковно хворих, становила 57%.

Як бачимо, з кожним роком більшає людей, які підтримують легалізацію евтаназії. Але до цього найближчим часом, швидше за все, справа не дійде. Адже в Україні на громадську думку сильно впливає церква, головний постулат якої — ніхто і ніщо не може дати дозвіл на вбивство безневинної людської істоти. Згідно з християнським ученням страждання, особливо в останній відрізок життя, мають особливе місце в спасительно Божому плані. Вони є свідченням участі у Христових стражданнях і в Його рятівній жертві. При цьому церква не забороняє помірного вживання знеболювальних засобів, які полегшують муки, але не вбивають невиліковно хвору людину. Вважається, що таким чином християни добровільно приймають бодай частину страждань, порівнянних зі стражданнями розп’ятого Христа.

Є й інші причини, через які в Україні неможливо узаконити евтаназію. Серед них — збільшення ризику тиску на інвалідів, старих і невиліковно хворих людей з боку родичів, охочих розжитися їхнім майном або спадщиною.

— У наших умовах життя складно буде встановити добровільність рішення піти з життя. І навіть у тому випадку, коли згода пацієнта — очевидна, завжди є ймовірність, що він може переглянути своє рішення. Але розпочата процедура позбавлення життя вже викличе необоротні зміни в його організмі, — стверджує адвокат, кандидат юридичних наук Вікторія Тісногуз. — До того ж процедура евтаназії може полегшити скоєння злочинів шляхом застосування фізичного або психологічного тиску на пацієнта, підкупу медичного персоналу, зловживання посадовим становищем, шахрайства тощо. Можуть виникнути проблеми з правильністю діагнозу і прогнозом подальшого розвитку захворювання, отриманням згоди пацієнта, що перебуває в непритомному стані, встановленням і доведенням добровільності відмови від життя, медико-етичними моментами і навіть торгівлею людськими органами.

У зв’язку з усвідомленням масштабу проблем, які виникнуть у разі легалізації евтаназії, свого часу у Верховній Раді було відхилено відповідний проект закону. Нових законодавчих ініціатив із цього питання поки що не надходило.

Олександра Тимощук

«Дзеркало тижня. Україна»