Триденну мандрівку Закарпаттям – таку, здавалося б, зовсім недосяжну мрію – нещодавно здійснили вихованці Волинського обласного молодіжного Центру реабілітації інвалідів із дитинства «Джерело життя» (на фото)…
Навіть зручно вмостившись у салоні автобуса, ще мало вірили, що невдовзі побачимо карпатські краєвиди. За вікном змінювались пейзажі, і ось уже на Львівщині милуємося величчю та красою Підгорецького замку — одного з найкращих палаців Європи. Тут на якийсь час переносимось у далеку епоху королів, придворних дам, шляхетних кавалерів…
Водоспад Кам’янка додав сил рухатись далі назустріч мрії. Його життєдайна енергія зміцнила мандрівників, а навколишня краса зворушила до глибини душі. Далі були гори. Побачивши їх, у всіх засвітилися очі, емоції, що переповнювали кожного, вибухнули бурхливими оплесками.
Неможливо передати словами почуття, що народжуються в серці, коли дивишся на захід сонця в горах. Це і гордість, що живемо в такій мальовничій країні, і щастя, бо можемо побачити цю красу, і вдячність тим, хто подарував можливість здійснити цю незабутню подорож.
Ми розташувалися у готельному комплексі «Вікторія» в гостинному туристичному містечку Воловець. Тут змогли відпочити, щоб вдосвіта продовжити знайомство із Закарпаттям. Наступного дня побували в санаторії «Карпати», на території якого розташований мисливський палац Шенборнів, побачили «Джерело краси і молодості», парк–дендрарій. Нас зацікавила історія Ужгорода. Тут пройшлись центральними вулицями, відвідали Закарпатський музей народної архітектури та побуту, де проходив етнофестиваль.
Останній день подорожі залишив найяскравіші враження. Здолавши всі труднощі, ми змогли помилуватися одним із семи чудес України — водоспадом Шипіт, що неподалік селища Пилипець Міжгірського району, і переконалися, що він найкрасивіший на Закарпатті. Долаючи страх висоти, піднялися вгору одним із підйомників. На очі навернулися сльози радості, в душі народилося безмежне відчуття свободи! Здавалося, всі наші проблеми, комплекси, сумніви спливли зі стрімким і бурхливим потоком води.
Повертаючись додому, прощалися поглядом із гірським пейзажем, який поволі віддалявся, а могутні гори–велетні ніби запрошували нас приїхати сюди знову. Ця мандрівка допомогла кожному з нас повірити в себе, свої сили, людську доброту. Здійснити мрію — побувати на Закарпатті — ми змогли завдяки благодійному «Фонду Ігоря Палиці — Новий Луцьк» та підприємцю і екскурсоводу Володимиру Курбану за унікальну можливість побувати на Закарпатті.
Тетяна Симінська