Жінки щороку їздять у монастир і на екскурсії. Цьогоріч були в чоловічому монастирі на Полтавщині. Фото надане Людмилою Краєвою
— Після видалення ракової пухлини грудей дуже складно адаптуватися. Жінка з однією груддю почувається неповноцінною. Але життя триває. Треба радіти кожному дню. Ти лишилася живою, поруч діти й онуки, для них маєш жити. Це говорю кожній новій нашій підопічній, — каже керівник громадської організації жінок-інвалідів “Донна” Людмила Краєва, 57 років, пише Gazeta.ua.
Сім років тому їй видалили ракову пухлину грудей. Людмила Миколаївна створила на Черкащині громадську організацію “Донна”, щоб підтримувати жінок, які теж через це пройшли.
— Наша організація вже допомогла більше ніж 250 жінкам. Деякі приходять постійно. Зараз працюємо в Соснівському територіальному центрі, там перебувають на обліку наші підопічні. У центрі надають безкоштовні послуги: масаж, лікувальні вправи, ароматерапія. Є психолог, тренажерний зал. Раніше медики не рекомендували масаж жінкам із раком грудей. Зараз навпаки, бо викривляється хребет. У багатьох жінок одна рука набрякає через порушений відтік лімфи. Таким допомагає масаж і компресійний рукав. Його вдягають, коли прибирають удома чи на іншу роботу. Декому на півтора року три рукави треба.
Після операції жінки пожиттєво отримують третю групу інвалідності. Їм безкоштовно надають протез молочної залози, бюстгальтер та компресійний рукав.
— Я видаю на півтора року три бюстгальтери — чорний, білий, беж, протез та компресійний рукав, — розповідає Людмила Миколаївна. — Раніше протези не надавали. Жінки щось примощували замість грудей, із зерном мішечки робили. Але було видно, що груди різні, й це дуже незручно. Із бюстгальтерами простіше. Навіть індивідуальні замовлення виконуємо. Одна жіночка просила вищий бюстгальтер. Із ним змогла одягати блузки. Дуже радіють жінки, які пережили операцію років десять тому. Аж не вірять, що тепер дають протези і бюстгальтери.
У центрі жінки спілкуються, вишивають та малюють.
— Наша робота — підтримати жінку психологічно. Дуже важко знати, що в тебе рак, переносити операції, хіміотерапію, — говорить Людмила Миколаївна. — Раз на два місяці запрошую жінок на зустрічі. Влаштовуємо концерти, виставки. Є гурток, де вишиваємо бісером, багато хто малює. Це дає гарний настрій і бажання жити. Щороку їздимо в монастир і на екскурсії. Цьогоріч жінки були в чоловічому монастирі на Полтавщині. Народний депутат Володимир Зубик дав автобус для паломницької поїздки. Помолилися за здоров’я, за нашу країну, за хлопців на війні. Поставили свічки. Це дуже важливо для наших підопічних.
Багато жінок впадають після операції в депресію, бо почуваються неповноцінними.
— Шматочок тіла від тебе відрізали. Після хіміотерапії випадають коси. Це найважчий період. Часто чоловіки покидають, бо не готові до таких випробувань. Є й такі, що навпаки дуже підтримують. У нас є жінки, які 15–20 років тому пережили операцію. Запрошую їх на зустрічі, спілкуються з молодими. Приходять жінки у великій депресії, лише тому, що треба протез. Потихеньку витягую їх із цього стану. Із деякими навідуються чоловіки. Питають, як жінка має поводитись. Розказую, що головне, аби не було рецидиву. Потрібен спокій, ніяких стресів, більше гуляти на свіжому повітрі.
Представництво “Донни” діє також в Умані.
— Жінки до нас прибувають з усієї області. Тепер не треба далеко їхати по протез. Три з половиною роки зустрічі проводила вдома. Організація неприбуткова, знімати офіс нема грошей. Спочатку відвідувало 15–20 осіб. Зараз — більше. Дуже вдячна територіальному центру, що так допомагають нам. Жінки бояться розголосу, соромляться. Як запрошую — приходять не всі: “Не хочу, щоб хтось знав, бо родичам не казала”. Я цього не розумію. Близькі мають знати і підтримувати. Ми не прокажені, а нормальні живі люди. Люди, які переступили цю безвихідь, розуміють один одного краще, ніж близькі.
“Донна” має 28 відділень
Громадська організація жінок-інвалідів “Донна-Україна” об’єднує 145 тис. осіб. Діє з 1997 року. Має 28 відділень по всій країні. Допомагає жінкам боротися з діагнозом рак грудей. У Черкасах існує сім років. Активістки організації — жінки, які перенесли онкологічну операцію з мастектомії.
