15 жовтня – Міжнародний день білої тростини
Як розповідає один з древньогрецьких міфів, в дуже давні часи юнак на ім’я Тиресій ненароком убив священну змію-самицю. За це Боги покарали його, перетворивши на жінку. Сім років по тому він знову убив змію, цього разу самця. За такий вчинок боги повернули його на чоловіка. А слід сказати, що на Олімпі тоді саме точилася суперечка, кому, чоловікам чи жінкам, любовні втіхи приносять більшу насолоду? Жінки-богині стверджували, що лише чоловіки одержують задоволення від кохання, а Боги доводили протилежне. Врешті-решт вирішили прикликати Тиресія, щоб він розсудив їх. Той відверто зізнався, що жінка відчуває набагато більшу насолоду. І тоді розлючена Богиня Гера осліпила Тиресія. Та, бачачи його безпорадність, інші богині прислухались до благань його матері і вручили Тиресію чарівний посох, з допомогою якого він зміг «промацувати» собі дорогу. Тиресій став видатним віщуном.
Ось так за переказами в руках незрячих опинилася паличка. Багато води спливло відтоді, однак сучасна палиця та її функції мало чим відрізняються від того дарунку Богинь. Хоча змінювався матеріал, з якого вона виготовляється, форма ручки, з’явилася складана палиця, подовжена тростина, що набула великої популярності.
Та міфи міфами, а немає достовірних відомостей, коли і за яких обставин незрячий вперше скористався паличкою як засобом орієнтування в просторі. Тростинка стала по суті подовженням його руки. Ми не знаємо, коли і де сліпі почали використовувати паличку. Але ми точно знаємо, коли і де з’явилася на озброєнні незрячих біла тростина як загальновизнаний символ сліпоти і незамінна помічниця в просторовому орієнтуванні.
Історія білої тростини як символу сліпоти веде свій початок лише з 1921 року.
У Великій Британії, в місті Бристолі, жив молодий професійний фотограф на ім’я Джеймс Біггс, який забезпечував знімками три місцевих журнали. Однак через нещасний випадок він втратив зір. Джеймс був у відчаї. Але на своє щастя одного разу він зустрів осліплого солдата, який повернув йому віру в себе і допоміг розпочати нове життя. Одна з порад, яку дав Біггсу колишній воїн, була такою: «Розвивай свою самостійність. Якомога частіше виходь з дому сам. Чим більше виходитимеш із супроводжуючим, тим більше зіпсуєш нервів, коли доведеться йти самому».
Джеймс прислухався до поради товариша по долі. Він почав самостійно виходити з дому зі своєю звичною тростинкою для прогулянок, але помітив: вона не гарантує йому цілковитої безпеки. Часом він і сам стає джерелом небезпеки для інших перехожих. Виявилося, що його палиця не завжди привертає до себе увагу і не помітна всім, особливо за похмурої англійської погоди. Тоді Джеймсові спало на думку пофарбувати тростину в білий колір, аби вона одразу впадала в очі оточуючим. Задум виявився вельми вдалим. Тепер уже зрячі люди звертали увагу на незвичайну тростинку і не наштовхувались на нього. Тоді Біггс порадив іншим незрячим зробити те ж саме.
Але незрячі Великої Британії мусили чекати ще 10 років, поки Ротаріанський клуб (поширена в країнах Заходу благодійницька організація) з місцевості Уестхем не подарував незрячим білі палички для вжитку при самостійному орієнтуванні. Завдяки пресі справа ця набула великого розголосу по всій країні. Радіо Бі-Бі-Сі виступило з пропозицією, аби всі незрячі були забезпечені подібними тростинками. З 1932 року Королівський національний інститут для сліпих, що започаткував свою діяльність ще 1868 року, розпочав офіційно впроваджувати білу тростинку серед інвалідів по зору.
У Франції, батьківщині Валентина Гаюї, засновника першої школи для сліпих, і Луї Брайля, винахідника рельєфно-крапкового шрифту, початок історії білої палички датується 1930 роком. Її хрещеною матір’ю була аристократка Гвіллі д’Ербемон, яка багато часу і власних коштів витрачала на допомогу сліпим. Маючи численні контакти з незрячими, вона помітила, що ті далеко не завжди сприймаються перехожими як незрячі, тому мають серйозні клопоти з самостійним пересуванням містом, а інколи й потребують сторонньої допомоги. І їй спало на думку, щоб незрячі користувалися білими паличками на кшталт жезлів, якими послуговуються поліцейські. Префект паризької поліції підтримав цю пропозицію. Пані д’Ербемон звернулася до однієї з найбільших газет, і з її допомогою вдалося розгорнути рух за впровадження білої палички по всій Франції. 7 лютого 1931 року на спеціальних урочистостях за участі воєнного міністра та міністрів освіти й охорони здоров’я вона вручила білі палички першому Президентові осліплих французьких ветеранів першої світової війни і представникові цивільних незрячих.
Гвіллі д’Ербемон народилася у Франції у аристократичній графській сім’ї 15 червня 1888 року. Здобула гарну , як для свого часу, освіту, була добре обізнана з європейською літературою, володіла кількома іноземними мовами. Та своє життя вона присвятила допомозі незрячим, і їм же віддала більшу частину майна.
Ще змолоду Гвіллі звернула увагу на те, що з кожним роком все важче й важче стає незрячим Парижа самостійно ходити вулицями міста, які швидко завойовуються автотранспортом. Часто вона сама переводила сліпих через пожвавлені перехрестя та магістралі, хоч родичі та дами вищого світу не раз докоряли їй: мовляв, не годиться нащадку старовинного дворянського роду водитися з жебраками, а якщо вона хоче займатися благодійністю, то хай переписує літературу шрифтом Брайля. Тоді це було модно серед французької аристократії.
Та Гвіллі д’Ербемон прагнула зробити незрячих більш самостійними і незалежними, тому виступала з ініціативою забезпечити всіх сліпих білими паличками, схожими на ті, якими користувалися регулювальники дорожнього руху. Така паличка повинна була сигналізувати водію, що на проїжджій частині незрячий. Газета «Еко де Парі», а за нею й інші газети охоче підтримали цю пропозицію. Слідом за Парижем білу тростину як символ захисту незрячих від транспортних засобів почали вводити й інші міста країни.
Та не лише визнання своїх заслуг і вдячність зазнала Гвіллі д’Ербемон. Їй довелося пережити і чимало прикрощів, які змусили її провести кілька років в лікарнях та санаторіях. Річ у тім, що через деякий час після введення білої тростини в Парижі був смертельно травмований водієм-лихачем незрячий юрист, на утриманні якого перебували мати та дружина з двома дітьми. Тому деякі газети розгорнули справжнє цькування цієї милосердної жінки, звинувачуючи її в жорстокості та легковажності.
Однак, не зважаючи ні на що, біла тростина завойовує все нові міста й країни. Вона поступово витісняє інші символи сліпоти, приміром, жовту пов’язку з чорними крапками, розповсюджену в Європі. А зараз уже весь світ відзначає 15 жовтня як День білої тростини. Цього дня широка громадськість через пресу, радіо, телебачення знайомиться з життям незрячих, їхніми проблемами та можливостями. Урядовці різних рангів, кандидати на виборні посади зустрічаються зі сліпими. Відбуваються благодійні акції.
За заслуги в організації допомоги сліпим Гвіллі д’Ербемон в 1947 році була нагороджена орденом Почесного Легіону Франції, а в 1976 удостоєна вищої нагороди Парижа. Померла ця видатна жінка, людина великої душі і чуйного серця 28 лютого 1980 року.
У Сполучених Штатах завдяки зусиллям деяких видатних діячів Національної федерації сліпих в 50-х, 60-х роках розгортається широка кампанія з роз’яснення проблем інвалідів серед американського суспільства, її наслідком було прийняття Конгресом рішення проголосити 15 жовтня Днем безпечної білої тростинки. Вперше цей день відзначався з ініціативи президента Ліндона Джонсона в 1964 році. В подальшому він був визнаний Міжнародним днем білої тростини загальним зібранням Міжнародної федерації сліпих (попередниці Всесвітньої спілки сліпих) 1969 року в Коломбо. У всесвітньому масштабі день відзначався наступного року. В 1992 році Всесвітня спілка сліпих виступила з ініціативою відзначати 15 жовтня як День білої палички Об’єднаних Націй. На четвертому загальному зібранні Європейської спілки сліпих у Польщі була прийнята ухвала, аби кожна національна організація добивалася офіційного визнання та підтримки від свого уряду Міжнародного дня білої тростини.
Зараз Міжнародний день білої тростини відзначається в багатьох країнах світу. Спілки сліпих намагаються цього дня разом зі зрячими проводити відповідні акції, спрямовані на посилення інтеграції незрячих у суспільство. Вони прагнуть передовсім зацікавити засоби масової інформації, громадську думку, привернути увагу центральних та місцевих владних структур до своїх проблем. Особливо широко відзначається цей день в країнах Західної Європи.
У деяких європейських державах проблеми інвалідів по зору порушуються перед громадськістю і в листопадові дні, пов’язані з початком масового навчання сліпих Валентином Гаюї. У Фінляндії це другий тиждень листопада, в Чехії – 15 листопада.
В Україні 15 жовтня відзначається з початку 90-х років минулого століття на Донеччині. Зараз урочисті заходи на честь цього дня відбуваються практично в кожній організації Товариства сліпих, на рівні міжсобойчиків, але не на державному рівні.
Іван Таран,
Головний редактор ОРПВ «Заклик»,
заслужений журналіст України