Діти більш толерантні, ніж їх батьки. Про це говорять педагоги, які виховують малечу із особливими потребами. Дорослі не виховувалися разом із «не такими, як усі». У розвинутих країнах, дивлячись на інваліда, бачать просто людину, у нас – не так. До Міжнародного дня толерантності – наш наступний сюжет.
У Полтавському навчально-реабілітаційному центрі давно така практика: діти із особливими потребами граються і навчаються разом зі звичайними. Серед цих малих є слабочуючі, із затримками розвитку, є так звана «сонячна дитинка». Всі займаються на рівні, без поблажок, майже, як у звичайному дитсадку.
/інтершум (в кадрі: діти читають)
– Ра-дість. Радість, так.
– Спі-вчу-ття. Співчуття. Іще одне правило…/
Толерантність – це людська чеснота, яка допомагає миритися із тим, що не подобається, та сприймати несхожого на себе. День толерантності 16 листопада відзначають щороку. Психологи твердять: бути толерантною може кожна людина. Головне – навчитися бачити не інвалідність, а людину.
/Наталія Сухіна, психолог
Так, наприклад, ми діточок, які мають порушення слуху, інтегруємо в групи чуючих дітей. Таким чином ми стимулюємо у слабочуючих розвиток слухового сприйняття, розвиток мовлення, бо в них виникає потреба спілкуватися з однолітками. А діти чуючі в результаті такого спілкування, взаємодії починають змалечку розуміти, що світ – один для всіх, і в ньому є місце і для тих, хто гірше чує, і для тих, хто інакше рухається/
Такої практики у Радянському Союзі не було, тому є покоління, якому складно сприймати адекватно несхожих на себе. Педагоги говорять: толерантність більш притаманна дітям.
/Лариса Глазунова, вихователь-методист
Діти – вони сама доброта, і співчувають, і доброзичливі. Це просто наші великі батьки, так скажемо, дорослі люди – вони не жили з такими дітьми, вони не спілкувалися, їм важко пересилити себе, переступити цей поріг/
Інвалідність дитини більше хвилює дорослих, вони перші, кому потрібен психолог, некритичне ставлення і співчуття.
/Наталія Сухіна, психолог
Вони знаходяться в стані постійного стресу, для них є тяжкими думки про майбутнє їх дітей, їх постійно травмують реакції сторонніх дорослих на неадекватну поведінку їх дитини, вони виснажуються, втомлюються, це веде до постійних депресивних станів/
Щоб допомогти батькам хворої дитини, у навчально-реабілітаційному центрі Полтавської обласної ради створені клуби підтримки, де навчають приймати і любити дитину, як вона є, і просто жити.
Олена Ляшенко