Психолог, публіцист Ігор Лубківський про особливості захворювання аутизмом:
«Майже завжди при аутизмі страждає мовлення, хворі уникають зорового контакту з дорослими і ровесниками, схильні до стереотипії (ритмічного повторення одних і тих же рухів) та одноманітних проявів активності.
Діти-аутисти заглиблені в себе, часто повторюють одні і ті ж жести, можуть годинами складати кубики чи ходити від стінки до стінки. В деяких випадках, особливо коли їм щось не вдається (а таке буває доволі часто), можливі прояви автоагресії.
Широкому загалу ця хвороба стала відомою завдяки фільму 1988 року “Людина дощу” з Томом Крузом та Дастіном Хофманом у головних ролях, що розповідає про двох братів, з яких один був аутистом.
Не знаю, як у кого, але здається, що в більшості людей після його перегляду ця хвороба викликає навіть певну симпатію, розповідаючи про розвинуті, майже геніальні логічні здібності цього аутиста.
Часто це дійсно так – вони легко запам’ятовують прості числа, подумки здійснюють складні арифметичні дії, проявляють особливий інтерес до техніки і запросто її розбирають.
Іноді цей інтерес набуває просто катастрофічних форм – батькам такої дитини достатньо тільки на мить відвернутися – і все! Телевізора чи приймача як не бувало – тільки деталі.
Так що, незважаючи на усі свої здібності, аутисти все-таки потребують якоїсь додаткової підтримки. Хоча б самої елементарної. А фактично навіть – потребують її протягом усього свого життя, адже з віком захворювання не минає.
А проте більш чи менш успішна соціальна адаптація аутиста цілком можлива – залежно від того, наскільки рано почати працювати з такою дитиною і якими саме методами.
Тому при цій хворобі такою важливою стає її рання діагностика, вміння виділяти її як самостійне захворювання, що вимагає окремого лікування.
Тим більше, що іноді батьки вважають свою дитину лише дещо замкнутою, незвично обдарованою, як тепер модно казати – “індиго”. А тому й не бажають нікуди звертатися.
І це притому, що поширеність цього захворювання у нас становить 4-5 (або й навіть більше) випадків на 10 000 населення (0,04 – 0,05%), що не так вже й мало.
За цим показником аутизм стоїть на четвертому місці після розумової відсталості, епілепсії та ДЦП. Але на відміну від цих хвороб, більшості з нас про нього майже нічого не відомо.
Раніше його вважали одним з проявів дитячої шизофренії або класифікували як розумову відсталість. А як окрему хворобу стали виділяти зовсім недавно, у 40-х роках минулого століття».
