Фото Українського радіо
В Україні, за неофіційними даними, незрячих людей налічується від 50 до 70 тисяч. Показати як живуть і що відчувають незрячі люди вирішили засновники музею “Третя після опівночі”. Це єдиний в Україні музей, де всі екскурсії відбуваються в абсолютній темряві та у супроводі незрячих гідів. Про мету музею, проблеми які він порушує, соціалізацію та адаптацію людей з проблемами зору в реалії сучасного життя говорили в ефірі Українського радіо зі співзасновницею та керівницею музею в темряві “Третя після опівночі” Аліною Марненко та гідом цього ж музею Ігорем Кушніром.
Програма:
Активізація з Людмилою Тягнирядно
Ведучі:
Людмила Тягнирядно
“Ця ідея дуже ефективна і вона, насправді, дуже багато чого приносить кожному відвідувачу. І тут справа не тільки в тому, що ми працевлаштовуємо незрячих, ми змінюємо ставлення до них. Цей досвід змушує людей задуматися про дуже багато речей в своєму житті. По-перше, вони усвідомлюють на що здатен наш організм. Вони розуміють, що немає причин жалітись і ми маємо дуже багато можливостей у житті. Наші гіді надихають відвідувачів на нові звершення”, — вважає керівниця музею в темряві “Третя після опівночі” Аліна Марненко.
У свою чергу, Ігор Кушнір розповів, чому приєднався до команди гідів музею в темряві.
“Я люблю спілкуватися з різними людьми. І тим більше, коли це дуже багато людей, яким ти можеш донести ідею того, що незрячі люди – вони точно такі ж самі, як і люди, які бачать. Ти маєш змогу розвінчувати різні міфи, стереотипи. Крім того, ти можеш дати людям розуміння, що іноді незрячі потребують допомоги і пояснити як правильно цю допомогу варто надавати”, — наголосив він.
Керівниця закладу вважає, що саме гіди є найціннішим в музеї в темряві “Третя після опівночі”.
“Наші гіди – це найбільша цінність нашого проєкту. У нас не було навіть питання залучати зрячих чи незрячих людей до роботи на позицію гіда. Ніхто не може так передати цей світ як самі незрячі, які стикаються з цим кожного дня. І ніхто так не зможе провести людей через екскурсію в темряві”, — упевнена Аліна Марненко.
“Ми змінюємо ставлення до незрячих у дорослих і формуємо ставлення у школярів. Екскурсії дійсно ефективні і ми навіть самі стикаємося з результатами нашої роботи”, — додала вона.
Гід музею Ігор Кушнір вважає, що за останні п’ять років зміни у ставленні людей до незрячих дуже помітні.
“Я не перестаю дивуватися. Я не знаю завдяки чому. Можливо, завдяки тому, що дуже багато інформації в соціальних мережах, на інших майданчиках — телебаченні, радіо. Багато говорять про людей з порушенням зору. Та й не тільки, а взагалі про людей з інвалідністю. Я бачу, що наше суспільство потихеньку виховує себе, стає більш вихованішим, більш толерантнішим у спілкуванні з нами, у ставленні до нас. Звісно, багато ще є проблем, але є така вже ниточка, як не порвати – між світом темряви в переносному сенсі і світом темряви в прямому сенсі”, — пояснив він.
А про те, що варто змінити у ставленні суспільства до таких як Ігор, гід сказав:
“Я би хотів щоб була відсутня дискримінація, у першу чергу, за ознакою інвалідності. Особливо при влаштуванні на роботу. Тому що є зараз багато молодих і не молодих людей з інвалідністю, які не можуть влаштуватися на роботу, тому що є певна дискримінація”.
До слова, кореспондент Українського радіо в Харкові Володимир Носков, який має порушення зору, у коментарі телефоном пояснив, які зміни мають відбутися на державному рівні.
“Якщо ми говоримо про інформаційну політику, то, перш за все, потрібно перейти від емоційного висвітлення – або жалюгідними або героїчними цих людей – до конструктивного. Тоді цей бар’єр буде знятий і все буде нормально”, — наголосив журналіст Українського радіо Володимир Носков.
Аліна Марненко та Ігор Кушнір