Оксана Волкова, складальниця верху взуття.
Черкаський протезно-ортопедичний цех — унікальне виробництво, яке обслуговує понад 100 тисяч людей з обмеженими фізичними можливостями.
Хоча про нього мало пишуть у пресі, а то й зовсім не згадують, підрозділ Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства розвивається, вдосконалює технологію виготовлення необхідних виробів для людей з інвалідністю. На жаль, з кожним роком їхня кількість збільшується в області на 1—5 відсотків.
Найскладніше шити дитяче взуття
Якщо цех діє півстоліття, то не набагато менше часу працює тут лікар Григорій Гриценко — з 1979 року.
— Обслуговуємо дітей і дорослих, — розповідає фахівець, — забезпечуємо протезами верхніх і нижніх кінцівок, ортезами — пристроями для відновлення порушеної функції суглобів, хребта. Це шини, бандажі, стремена, корсети, ортопедичне взуття та багато іншого, необхідного для людей, котрі потерпають від обмеженості рухів.
Підхід індивідуальний, а робота, переконаний лікар, творча.
— Скажімо, приходить людина — одне коліно хворе, у другому — штучний суглоб — і думаєш: як їй зробити ортез, щоб могла ходити? — наводить приклад лікар. — Визріває задум, спілкуюся з майстрами, як це можна виготовити. Часом доводиться вдосконалювати вироби у процесі примірки, пристосовувати ближче до потреб людини.
Щодо якості Григорій Гриценко розповідає житейську історію.
— Був я у США, вийшов у Нью-Йорку з магазину, коли бачу — йде людина з інвалідністю. А в них не заведено приховувати протези під одягом. Англійської я не знаю, але показую на мигах: будь ласка, можна глянути? Виявилося, протез один до одного такий, як робимо ми. Ті само матеріали, ті само вузли, стопи. То чи справді там роблять краще? Ми протезували одного відомого на всю країну воїна-«афганця» без обох ніг. Хлопець лежав у депресії. Я привіз до нього такого само інваліда, якому поїзд відрізав ноги, і ми його протезували, але той був бадьорим чоловіком, любив, як то кажуть, і дівчат, і життя… «Афганцеві» потім зробили протези в Америці, та він на них ходити не зміг. Німецькі були кращі, ми йому їх підганяли, потім і нові робили.
Уже років десять цех виготовляє складний ортез: корсет Шено, ефективний під час лікування сколіозу, особливо в дітей до 22 років. По цей виріб у Черкаси приїжджають і з інших областей. Як зазначає лікар, корсет не обмежує рухів пацієнта, а отже, не призводить до дистрофії м’язових тканин.
Такий корсет для юної пацієнтки з S-подібним вигином хребта саме виготовляє механік-протезист Василь Яковенко. За рентгенівським знімком визначає точки, на які має тиснути корсет, знімає гіпсову модель корпуса пацієнтки та робить заготовку майбутнього виробу з медичного термопластику. У корсеті передбачені вільні порожнини, куди «висувається» викривлена ділянка. Бандаж день за днем повертатиме хребет у правильне анатомічне положення. Дівчинка походить у корсеті кілька місяців, прийде — і Василь Володимирович скоригує ослаблі точки тиску вкладками до корсету.
Нині, перелічує Сергій Дегтєрьов, цех виготовляє на місяць 20—30 протезів, 10—12 ортезів, 10—15 корсетів, 100—160 пар взуття, 30—40 ортопедичних устілок.
— Взуття шиємо тільки шкіряне та замшеве. Стараємося робити нові моделі, дизайн, ураховувати побажання клієнтів. Люди, бува, приносять як зразок своє взуття або картинки.
Яке взуття шити складніше? Майстер-взуттьовик Ігор Заєць запевняє, що дитяче. Це справді тонка ювелірна робота і берчик тут іде — жорстка вставка для задника.
— На жаль, мами вибирають для своїх діток так зване ортопедичне взуття масового пошиву, зокрема польське, бо воно красиве, кольорове, бантики-стразики. Але я кажу: якщо ви хочете, щоб ніжка дитини стала здоровою, купуйте наше взуття.
Ліцензії приватникам видає Мінсоцполітики
Ольга Хоменко, директор Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, озвучує низку проблем.
— На протезування та інші засоби технічної реабілітації осіб з інвалідністю держава торік спрямувала майже 40 мільйонів гривень. Ці гроші пішли на оплату протезно-ортопедичних виробів — за середніми встановленими цінами — як на казенні підприємства, так і в приватні. Начебто байдуже, куди, головне, щоб особа з інвалідністю отримала той засіб, який допоможе їй фізично й морально. Однак механізм забезпечення засобами реабілітації сьогодні, вважаю, недосконалий. Скажімо, приходить до нас людина з інвалідністю: через орган соцзахисту придбала на приватній фірмі ортопедичне взуття. Як з’ясувалося, черевики виробництва взуттєвої фабрики одного з обласних центрів, це видно по «лейблах» на виробі. Місцевий підприємець купує їх, вставляє в них, імовірно, китайські ортопедичні устілки різної товщини — і продає як ортопедичне взуття за ціною до трьох тисяч гривень. Та хоча б устілку самі виготовили…
Лікарі в такому бізнесі працюють, як правило, за сумісництвом. Це означає або незручні графіки прийому — після основної роботи лікаря, або пацієнти йдуть просто в комунальні лікарні й поліклініки, де працює «фірмовий» ортопед чи протезист, — продовжує Ольга Хоменко. — Приватник може здешевлювати свої затрати також за рахунок того, що не візьме на себе перепідготовку медперсоналу, бо шестимісячні курси щоп’ять років —це неабияка сума, в той час, як для працівників казенного цеху це обов’язково.
Так, приватний бізнес у цій сфері теж треба розвивати. Але на засадах здорової конкуренції, — наголошує Ольга Миколаївна. Не перепродаж і не навар з повітря, а власне виробництво, належне медичне обслуговування, індивідуальний підхід. Вплинути на ситуацію може Мінсоцполітики. Але це саме міністерство на таку роботу приватникам і видає ліцензію! На ручному управлінні направлення особи з інвалідністю по протез чи взуття на те чи інше підприємство: це радить на свій розсуд працівник органу соцзахисту. Права контролю, наскільки відповідає продукція запитам осіб з інвалідністю, у нас немає. Але цього року ми отримали право працювати в Централізованому банку даних із проблем інвалідності, технічно зможемо це робити, можливо, у травні. Тоді принаймні будемо бачити, на які підприємства які замовлення йдуть, — зазначає директор відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Одиниці, оминаючи бюрократію, купують продукцію черкаського цеху просто за свої. Хоча її собівартість висока: наприклад, пари взуття — 2,5—2,7 тисячі гривень.
Держава має дбати про протезно-ортопедичну галузь
Є й така перешкода на шляху людини з обмеженими фізичними можливостями, як марудна процедура закупівлі державним коштом.
— Відчувається, що людей наша бюрократія пригнічує. Є розчаровані, які не хочуть брати індивідуальну програму реабілітації, купувати товари чи ставати в чергу на протезування. Хоча держава подбала, щоб можна було придбати багато чого — і купальник з протезом молочної залози, і колготки з компресією, і мобільні телефони, диктофони, і ходунки, і годинники, — зауважує Ольга Хоменко. — Багато людей не знають своїх прав, відвідуючи лікаря, не допитуються, які є засоби реабілітації, що можуть поліпшити їхній стан. Куди краще звернутися по допомогу.
Лариса Соколовська, Лідія Лісова
Фото надано авторами
