Якщо ваша дитина погано чує – це ще зовсім не привід віддавати її до інтернату та спеціалізованої школи.
Навіть у дітей з повною втратою слуху є шанс чути, говорити і розвиватися. Головне – вчасно звернутися до лікаря.
Шанс є у всіх
На сьогодні в Івано-Франківській області є 588 дітей з порушенням слуху. З них 402 – діти з інвалідністю.
«В середньому на рік ми беремо на облік 8-10 дітей, які мають знижений слух, – пояснює керівниця центру реабілітації дітей з порушенням слуху та мови, лікар-сурдолог Марія Вутто. – Та не все порушення слуху підлягає формі інвалідності. Інвалідністю визначається або повна втрата слуху, або приглуховатість другого-третього ступеня. Тобто, коли дитина потребує слухових апаратів або кохлеарних імплантатів».
Слухові апарати використовуються, коли є приглуховатість. Вони тільки підсилюють слух. Натомість кохлеарні імплантати встановлюють у випадку повної втрати. Це свого роду протез, який вживлюється у внутрішнє вухо і відновлює його функцію.
«Імплантат складається із внутрішньої частини, власне імпланта, і мовного процесора, який розташовується за вухом, – розповідає Марія Вутто. – Внутрішня частина, яка знаходиться безпосередньо в завитці, не замінюється. Тобто її встановлюють на все життя. А мовний процесор має змінюватись раз на п’ять років».
Система працює так: звуки сприймаються мікрофоном мовного процесора, який аналізує їх і кодує в послідовність електричних імпульсів. Потім ці імпульси передавач посилає через шкіру до імпланту, а той передає на електроди в равлику. Слуховий нерв сприймає їх і посилає у слухові центри мозку. Мозок розпізнає передані сигнали як звук.
В Івано-Франківській області кохлеарними імплантатами користується 78 дітей. Ще 24 дитини мають прооперувати до кінця року за державні кошти. Загалом в Україні у черзі на кохлеарну імплантацію зареєстровані 379 дітей і коштів, кажуть у Мінфіні, має вистачити на всіх. Адже заклали на програму 450 млн грн.
«Чергу формує київський Інститут отоларингології, – говорить Марія Вутто. – Усі діти повинні пройти спеціальну медичну комісію та зробити необхідні обстеження. Адже кохлеарні імплантати можуть отримати лише діти, які повністю втратили слух, – це основна умова. Також, аби провести операцію, має бути анатомічно збережена завитка, куди вживлюється імплант. Часто через різні вади розвитку чи генетичні аномалії цієї завитки нема або ж вона має специфічну форму».
Поза чергою на встановлення кохлеарних імплантатів можуть потрапити діти учасників АТО / ООС або ж діти, які перенесли хворобу, в результаті якої втратили слух.
«Нещодавно до нас потрапила дівчинка, яка чула й нормально розвивалася до трьох років. Потім вона перехворіла менінгітом і після цього повністю втратила слух, – розповідає Марія Вутто. – Такі діти оперуються позачергово. Справа в тому, що після цієї хвороби відбувається облітерація завитки. Грубо кажучи, вона злипається. Тоді встановити імплантат неможливо».
Але від самого імпланту дитина не заговорить. З нею повинні займатися фахівці, сурдопедагог, логопед, дефектолог та, обов’язково, психолог. У 2017 році на базі обласної дитячої поліклініки створили Центр реабілітації дітей з порушенням слуху та мови. Там займаються діти, які вже мають кохлеарні імплантанти, діти зі слуховими апаратами, і ті, що перебувають на черзі на операцію.
«Як правило, чути дитина починає через місяць після операції, – каже Марія Вутто. – Але ми мусимо розуміти, що якщо до втрати слуху дитина мала сформоване мовлення, то їй буде легше реабілітуватися. Але якщо дитина глуха від народження, то після кохлеарної імплантації їй буде важче навчитися говорити, це займе більше часу. І дуже багато залежить від батьків – від того, чи будуть вони займатися з дитиною».
Головне – прийняти і працювати
Франківчанка Христина Масляк з власного досвіду знає, з якими проблемами стикаються батьки слабочуючих дітей. У її сина приглухуватість другого ступеня, а в доньки – лівобічна глухота та правобічна приглухуватість. Каже, найголовніше – це прийняти проблему, змиритися з діагнозом та якомога більше працювати з дітьми.
«Ми почали помічати що з Остапом щось негаразд, коли йому виповнилося три роки, – розповідає жінка. – Фізично він добре розвивався. Єдине – мовлення було дуже погане і коли з ним говорили з відстані трьох-чотирьох метрів, він уже не чув. Також не реагував, якщо не було зорового контакту. Але лікарі казали, що він чує – лише не сприймає. Приписували неврологію, призначали різні препарати».
Так тривало три роки. Допоки черговий невропатолог не порадив перевірити слух. Остаточний діагноз Остапу поставили у Києві, бо ж у Франківську приладу, який би міг виявити патологію, не було. А після того вирішили перевірити слух у дочки, якій на той час було два роки.
«Коли ми вже дізналися діагноз Софії, то одразу стали на чергу на кохлеарний імплантат, – пригадує Христина. – Але не знали, скільки доведеться чекати. Втрачати час не хотіли, тому почали збирати гроші на операцію за кордоном. За три місяці благодійники допомогли зібрати необхідну суму. Формально, за державною програмою, ми досі в черзі. Кажуть гроші є, але операції ще не почалися. А ми вже майже рік як проінплантовані і проходимо реабілітацію. Софія чує, реагує, коли до неї говорять, але поки що розвитку мовлення нема».
Операція обійшлася сім’ї в 29,5 тис євро. Імплантат Соломії встановили лише на одне вухо, а на другому вона носить слуховий апарат за 13 тис грн. В Остапа ж два слухові апарати за 15 тис. Вартість приладів, каже Христина Масляк, залежить від потужності й виробника.
Зараз Соломії три роки і вісім місяців, а Остапу скоро буде вісім років. Він ходить у звичайну школу, закінчив другий клас. Вчиться добре, з деяких предметів має «відмінно».
«Йому важче даються диктанти й перекази, – пояснює Христина. – Але ми працюємо. Вдома постійно повторюємо матеріали. Нам пропонували віддати сина у спеціалізовану школу, але ми відмовились одразу, навіть не розглядали такий варіант. Для чого відокремлювати мою дитину від інших? Він такий, як всі».
Ірина Гаврилюк