Похід на ринок, вокзал чи лікарню для незрячих або людей з вадами зору у Луцьку – не проблема. Адже з 2011 року тут діє програма супроводу, за якою кожен охочий може покликати собі на допомогу супроводжуючого, який проведе, куди треба, і поверне додому.
Супроводом незрячих у місті наразі займаються двоє осіб. Отримати таку роботу можуть лучани, що стоять на обліку в міському центрі зайнятості. Фінансує проект Луцька міська рада та міський центр зайнятості, керує проектом ГО “Генерація успішної дії”. Працювати доводиться за мінімальну зарплатню і не більше півроку (максимальний термін дозволених громадських робіт). Посада одного супроводжуючого наразі вакантна.
Людина, котра береться допомагати незрячим пересуватися містом, повинна пройти короткі навчання. Їх для учасників програми проводить член ГО «Генерація успішної дії», координатор програми супроводу Леся Хижук. Жінка пояснює, що всі супроводжуючі вчаться на ній. Така людина повинна вміти вчасно попереджувати про перешкоди на дорогах – низькі, високі бордюри, ями, ремонт, стовп попереду. Головне тут, каже Леся, не забувати, що поряд з тобою людина, яка нічого не бачить.
Просити про таку послугу можна у всі дні, крім вихідних. Зазвичай замовляють 3-5 супроводів на день. Незрячі «замовляють» супровід заздалегідь. Повідомляти координатора бажано за день. Так формується графік супроводів.
Часто незрячі не користуються послугами супроводу, бо думають, що хтось має більшу потребу, або ж соромляться-бояться-не знають. Координатори закликають не соромитися, бо програма може значно спростити життя людям з інвалідністю.
Лучанка Оксана Биковець працює у супроводі з початку серпня. Каже, що така робота приносить задоволення, бо ти відчуваєш, що твоя допомога потрібна людині, що йде поруч.
«Вони собі спокійно почуваються, надіються на мене. В дорозі, маршрутці, на ринку, в магазині – коли треба, я допомагаю. Звичайно, я переживала. Але через кілька днів навчання я зрозуміла, що особливої складності нема. Зараз я роблю це з легкістю».
Валентина Черняк – пенсіонерка. Сьогодні вона як волонтер супроводжує незрячих. Жінка каже, що вдома сидіти не хочеться. А так і з хати виходить, і справою корисною займається.
«Звичайно, легше. Ми зовсім не бачимо, а із супроводом можемо дістатися, куди нам треба», – каже лучанка Тетяна Петрів. Раніше вона сама допомагала незрячим з УТОСу пересуватися містом, але коли вже повністю втратила зір, не вагаючись, звернулася у службу супроводу. Тепер вона вільно пересувається містом.
Нині існує потреба розширювати штат супроводжуючих, бо є люди, яким потрібен не один провідник. Так, за словами Лесі Хижук, нещодавно до них телефонувала незряча жінка в інвалідному візку. Супроводом такої людини мають займатися двоє працівників. Але наразі такої можливості нема.
Людмила Роспопа