«У людини має бути вибір», або Ключові проблеми людей з інвалідністю

Люди з інвалідністю досі зіштовхуються із стереотипним ставленням до них зі сторони оточення. Окрім цього, далі існують суттєві проблеми із доступністю, пише ІА «Дивись.info».

Колонка заступниці керівника громадської організації «Доступно.UA» Наталії Пархитько

Складно визначити, яка із проблем посідає перше місце — взаємодія та ставлення до людей з інвалідністю чи архітектурна доступність загалом.

Архітектурна доступність. З нею ми зіштовхуємось щодня і це є дуже великою проблемою. Адже як би людина до тебе не ставилась, якщо ти фізично не можеш зайти до будівлі, ти не можеш скористатися послугами, купити продукти, отримати допомогу, сплатити податки тощо.

Завжди потрібно звертати увагу на те, щоб були доступні входи (вони мають бути щонайменше просторими, аби було комфортно людині на кріслі колісному), щоб у закладі була доступна вбиральня для людей з інвалідністю згідно із їхніми потребами, та доступ до усіх можливих послуг нарівні з іншими.

Друге стосується сприйняття людей з інвалідністю. У нас існують стереотипи, на яких «тримаються» всі проблеми.

Перший. Ми шкодуємо людей з інвалідністю, але це не є коректним вибором. Потрібно завжди ставити собі питання: «Навіщо ми це робимо»? Аби «применшити» людину чи для того, щоб «вирости» у її очах?

Друге — героїзація людей з інвалідністю, причому в усіх аспектах. Люди цінують не заслуги конкретної людини, а те, що вона має інвалідність. Простий приклад: сюжет новин багато років тому «Чоловік з інвалідністю знайшов кохану». Дуже часто якимось чином намагаються відокремити той факт, що у людини є інвалідність, хоч насправді це не має жодного стосунку до її досягнень.

Якщо ми хочемо похвалити людину з інвалідністю, ми кажемо, наприклад, що попри свою інвалідність він займається спортом, чи пишемо: людина щодня працювала, займалась для того, щоб досягнути такого результату, без акценту на інвалідність людини.

Третє — транспортна інфраструктура. Така проблема є у всіх містах України. Тому що їздити на таксі чи ні має бути вибором людини, а не вимушеним кроком. Людина з інвалідністю має мати вибір, яким видом транспорту скористатись сьогодні, і це право в неї не повинні відбирати.

Четверте — працевлаштування.

Тут є два основних пункти. Перший. Роботодавці не готові працевлаштовувати людей з інвалідністю. Це дискримінація і через ці стереотипи порушуються права людини.

Друге — архітектурна доступність. Який би роботодавець не був чудовий, якщо його офіс розташований на третьому поверсі і немає ліфта чи вбиральні для людини з інвалідністю, то сенсу у такій роботі мало.

Водночас досі існує проблема дистанційної роботи. Дистанційна робота — дуже класно, але знову ж таки, у людини з інвалідністю чи без має бути вибір, у якому форматі їй працювати і ким: на касі у супермаркеті чи проєкт-менеджером.

Нині через війну в Україні велика кількість людей отримує різноманітні поранення і травми, внаслідок цього — інвалідність. Багатьом з них бракує місць для проходження терапії. Слід враховувати, що це не один раз людина травмувалась, пройшла реабілітацію та повернулась додому через умовних три тижні. Є люди, які потребують постійної реабілітації. Зараз в Україні є категорична нестача місць для реабілітації.

Ще до повномасштабної війни РФ проти України якість реабілітаційних послуг потребувала покращення. Є моменти, які потребують суттєвого вдосконалення. І це попри те, що зокрема у Львові діє потужна мережа ребцентрів, де надають допомогу військовослужбовцям та цивільним, котрі отримали поранення у зв’язку із воєнними діями.

Є іноді проблеми із засобами реабілітації, наприклад, кріслами колісними. Сумніваюсь, що ними забезпечують усіх, кому вони потрібні. Насамперед тому, що ціна на один засіб для пересування доволі висока. П’ять років тому, коли ми досліджували цю тему, з’ясовувалось, що активне крісло колісне отримати безкоштовно неможливо. Тобто йдеться про таке, яке повністю відповідатиме потребам конкретної людини.

Крісло отримати можна, але є межі, з яких ти маєш виходити обираючи собі його. Тобто їх дають, але часто відбувається так, що людині необхідне інше крісло згідно її вимогами, активністю та способом життя.

Лікарні, за нашими перевірками, які можна вважати суб’єктивними, є недоступними. Немає спеціальних палат для людей із інвалідністю. Це не лише про реабілітацію, а загалом про отримання первинної медичної допомоги у поліклініках, лікарнях тощо.

Якщо людина не може потрапити до медзакладу, то вона не зможе отримати належне лікування.

Окрім цього, часто-густо люди із інвалідністю зіштовхуються із різким ставленням до них. Наприклад, це стосується історій, з якими ділились жінки при надії: коли гінекологи запитували у них, чи потрібна їм дитина і чи зможуть вони з нею впоратись, маючи інвалідність.

Матеріали у рубриці «Погляди» є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об’єктивною, так і суб’єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.