Вона лежить мертва, а він в стелю дивится і стогне: як волонтери у війну рятують паліативних хворих

В умовах великої війни маленькі трагедії стали зовсім непомітними. Таке собі медичне сортування, за словами волонтерів.

Фото: Facebook Л. Литвинова

Про неймовірну роботу з порятунку людей з інвалідністю та важкими хворобами в умовах війни та евакуації розповіла голова БФ “Свої” Леся Литвинова.

За словами Литвинової, яка наразі зі зброєю в руках захищає Україну, дзвінки про допомогу не припинялися. Люди просили допомогти з евакуацією, киснем, медикаментами, транспортом.

“Допоможіть виїхати. Мати паралізована, я її не можу в бомбосховище спустити. І лишити одну не можу. Допоможіть.

– Аптека зачинена, нам треба морфін. Де взяти? За будь-які кошти. Йому болить. Я не можу дивитись.

– Лікар не відповідає. У доньки судоми. Куди її везти? Швидка не їде. Вы чуєте? Її вже годину колотить. Чуєте мене?

– Ви працюєте? Правда? А кисень є? Я пішки дістанусь. Правда працюєте? Мені до вас години чотири йти. Точно працюєте? Я встигну?

– Ало, це фонд? Я не можу жінку з підлоги підняти. В неї, здається, інфаркт. Губи сині. Швидка не відповідає. Ало?

– Ало, це фонд? Мама зламала ногу. Вона в підвалі. Нікому підняти, вона важка. Хтось може приїхати? Хоч хтось? Тут сусідів немає. Мы вдвох, ” – наводить приклади дзвінків Леся.

Серед блоків, протитанкових їжаків, броньованої техніки посеред міста, Литвинова разом з колегами намагалася рятувати і заспокоювати всіх. Вона зауважує, що жодного дня фонд не припиняв працювати.

“Ало? Я туди попала? В мене сусід лежачий. Його мама доглядала. Я забігла подивитись як вони, а вона померла. Чуєте? Вона лежить мертва, а він в стелю дивится і стогне. А я не знаю що робити. А тіло, сказали, забрати не можуть. А його куди? Ало, чуєте? Він сам навіть не ковтає. Тут повно якихось шлангочок. І апарати. Я не розуміюся на цьому. І що з тілом робити? Ви чуєте мене? Ви можете допомогти?” – і такі дзвінки також приймалися фондом, говорить Литвинова.

За словами волонтерки з багаторічним стажем та досвідом, тих, кому треба допомогти – більшає. Литвинова вважає, що паліатив і в більш спокійні часи не був пріоритетом у держави, а в умовах великої війни маленькі трагедії стали зовсім непомітними.

“Таке собі медичне сортування. Цинічно, але як є. Люди не мають помирати в нелюдських умовах. Навіть в війну. Навіть на окупованих територіях, куди інколи вдаєтся передати найважливіше. Люди…”, – додає вона.

І зазначає, що фонд постійно потребує коштів, адже людям, які звертаються, треба медичне харчування, знеболення, протипролежневі матраси, специфічні ліки, заміна стоми або сечоприймачі.

Любава Лисичкіна

Big Kyiv