Кілька разів на тиждень 17-річний кропивничанин Дмитро Друзь відвідує центр молоді з інвалідністю «Сильні духом», пише“Вечірня газета”.
Уже понад два роки у Кропивницькому функціонує цей заклад для особливих дітей та молоді, де їм попри важкі діагнози допомагають соціалізуватися, здобути практичні навички, а декому – обрати професію та стати повноцінним членом суспільства. Дмитро має діагноз «дитячий аутизм». Зараз він навчається в профтехучилищі №8 на облицювальника, а відвідування центру «Сильні духом» для нього – чудова можливість розкритися, продемонструвати свої здібності й поспілкуватися із друзями.
Ініціатор створення центру голова організації матерів дітей з інвалідністю «Серце матері» Людмила Шукрута переконана, що таким дітям потрібен поштовх у їхньому розвитку, адже батьки часто через надмірну жалість до своїх дітей беруть на себе всі турботи про них, виконують за них навіть прості завдання, з якими особлива дитина може самостійно впоратися. Вона повинна здобувати не просто знання, а вміти застосувати їх на практиці, що згодом зможе їй знадобитися у подальшому житті.
Тому в центрі діє кілька студій, де заняття на волонтерських засадах проводять самі батьки дітей з особливими потребами. Наприклад, у студії «Самообслуговування» молодь опановує побутові навички, а в студіях «Арт-терапія» та «Сувенірна продукція» – виготовляє різноманітні прикраси, листівки, елементи декору та багато чого іншого, що можна подарувати мамі чи татові на день народження, якесь свято, висловити таким чином їм свою любов. В «Кулінарній студії» вихованці опановують ази приготування різних страв. Особливо полюбляють діти відвідувати «Театральну студію» та «Кіноклуб». Готують вистави, різноманітні творчі номери, дивляться художні фільми про таких, як вони, особливих ровесників, які попри всі знегоди та важкі життєві обставини зуміли досягти певних вершин у житті.
Центр «Сильні духом» – перший в Кіровоградській області, створений завдяки ентузіазму, розумінню проблем адаптації дітей з інвалідністю в сучасне середовище. І шлях до його створення проліг через участь батьків-активістів у конкурсі проєктів «Громадський бюджет – 2018». Тоді проєкт на розвиток центру отримав 400 тисяч гривень. Кошти були витрачені на облаштування закладу, хоча чимало робіт виконали батьки самотужки: наводили лад у відремонтованому приміщенні, на прилеглій території. Зараз сюди прагнуть потрапити діти та молодь з багатьох районів Кіровоградщини, найближчих до Кропивницького населених пунктів.
Людмила Шукрута розповіла, як ішла до реалізації цього проєкту, згуртовувала навколо себе батьків особливих дітей. Разом розмірковували над тим, як зробити так, щоб дитина, коли підросте, успішно соціалізувалася. Вирішили, що такий центр варто створити на базі міського центру соціальної реабілітації для дітей з інвалідністю. Керівництво комунального закладу підтримало ініціативу.
Згодом зрозуміли, що потрібно створити студію «Вікно можливостей», де молодь буде навчатися комп’ютерній грамотності для адаптації в інформаційному просторі. І знову Людмила Шукрута разом із своїми однодумцями розробила соціальний проєкт для участі у «Громадському бюджеті». Понад рік тому отримали 150 тисяч гривень для придбання комп’ютерної та оргтехніки. Купили три комп’ютери, плазму, проєктор та екран, принтер, щоб виготовляти листівки та друковану продукцію.
Зараз заняття у студії «Вікно можливостей» проводить викладач-волонтер Олена Василенко. Вона переконана, що дітям та молоді з особливостями розвитку дуже потрібно навчитися працювати на комп’ютерах. Це можливість не просто орієнтуватися в інформаційному просторі, знаходити друзів у соцмережах, а і здобути професійні навички – набирати тексти, розробляти проєкти, самостійно виготовляти поліграфічну продукцію. Це допоможе їм потім професійно реалізуватися у житті.
Саме комп’ютерна грамотність вихованців студії, ті навички, які вони встигли отримати за рік, допомогли не припиняти процесу навчання у період карантинних заходів. Щоб не зупиняти діяльність студії, її учасники активно перейшли до спілкування в онлайн-режимі. Освоїли відповідні комп’ютерні програми і через конференцзв’язок проводять свої заняття.
Для таких молодих людей, як Дмитро Друзь, це ще одна можливість проявити себе. Так само, як і для його ровесників кропивничан Стаса Шабаєва, Романа Сауляка, Даші Ленченко, яка проживає у Бобринці Кіровоградської області, але чекає – не дочекається зняття карантинних заходів, щоб знову завітати до центру і зустрітися із друзями.
Ці діти мають діагноз «аутизм». Вони не завжди можуть висловити свою думку, тому викладачі знаходять ключики до своїх вихованців, встановлюють з ними контакт. Тоді будуть і взаєморозуміння, і користь від спілкування.
– Зараз на карантині Дмитрові дуже важко, – розповідає його мама Людмила Друзь. – Він постійно запитує, коли ж ми знову підемо на заняття. Хочеться йому продемонструвати те, чому зміг навчитися, перебуваючи вдома. Він успішно набирає тексти, спілкується в інтернет-чатах з друзями, родичами. Навчився писати повідомлення, вставляти у тексти малюнки. Словом, те, без чого зараз не може обійтися жодна молода людина, спілкуючись в інтернет-просторі.
Особливо сумує Дмитро за своїм другом Ромою Сауляком. Вони разом навчаються в училищі, відвідують центр «Сильні духом». Після занять у дітей відбувається неформальне спілкування – вони п’ють чай зі смаколиками. З радістю відвідують інші студії центру. Мами інших вихованців центру, які на волонтерських засадах проводять заняття в студіях, як ніхто інший, розуміють цих дітей, знають, як з ними спілкуватися, тому і результат відмінний. Це дуже допомагає дітям-аутистам. Завдяки саме заняттям у центрі у Дмитра з’явилися друзі, він опанував комп’ютер, є бажання постійно навчатися чомусь новому. Навіть карантин не став на заваді спілкуванню зі своїми однолітками. Вони працюють у форматі відеоуроків.
Приємно Людмилі спостерігати, як її син надихається під час таких занять. Він радо демонструє те, що встиг зробити після попереднього уроку: допомагав робити щось по дому, опанував нові комп’ютерні знання, приготував мамі кулінарний сюрприз та багато чого іншого, що для звичайних людей навіть не варте особливої уваги, а для особливих дітей – то величезний крок вперед у розвитку.
А от Владислав Завірюха відвідує центр не так давно. Йому незабаром виповниться 17 років, він навчається у спеціалізованій школі №1. А от центр став саме тим вікном у світ, якого так бракувало хлопцеві. Влад має діагноз «ранній дитячий аутизм», погано говорить, йому важко спілкуватись з оточуючими. Мама Олена завжди поряд, як і менша сестричка, яка оберігає свого брата. Хлопець сам нікуди не ходить, бо оточуючі його не розуміють, не завжди толерантно ставляться до нього. Добре, що відвідує школу, де в нього чудові вчителі. У центрі ж у нього з’явилися друзі. Там він охоче відвідує театральну студію, де заняття проводить отець Сава. Вихованці студії нещодавно поставили виставу, в основу якої ліг вірш Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?». Владислав отримав свою роль, хоча і без слів. Але для нього це було настільки захопливо, що він повністю віддавався цій справі. Разом із мамою вони вивчали рухи, як треба правильно пройтися по сцені, як себе поводити. Вийшло все напрочуд добре. Із своєю виставою діти виступили перед учнями ЗОШ №4.
У хлопця з’явилися нові друзі. І не лише серед таких, як він, особливих дітей. Наприклад, дуже полюбляє спілкуватися із отцем Савою. Вони знайшли спільну мову. І під час карантину Влад охоче телефонує священнику, і той знаходить для хлопця особливі слова підтримки.
До центру часто приходять волонтери, учні загальноосвітніх шкіл, студенти Донецького медичного університету. Якось завітали поліцейські із службовими собаками. Розповіли про свою службу, продемонстрували вміння чотирилапих друзів. Скільки було у дітей радості!
Також Влад зацікавився «Кулінарною студією». Навіть у режимі відеоуроку Владові особливо вдалися млинці. Мама була поряд. Спільно підготували необхідний посуд, з визначених інгредієнтів приготували тісто. Разом смажили. І страва вийшла досить смачною.
Олена Завірюха каже, що після закінчення навчального року вони з особливою наполегливістю будуть відвідувати центр «Сильні духом». Якщо раніше це їм вдавалось робити двічі на тиждень, то з настанням канікул ходитимуть частіше. І Влад чекає цього моменту, бо там на нього чекає багато цікавих справ.
– Він дуже комунікабельний, позитивний хлопець, але оточуючі його мало розуміють, і треба знайти можливість покращити цю комунікацію, – розмірковує Олена. – Я впевнена, що центр допоможе це зробити. І у Влада буде майбутнє. Він заслуговує на це.
