Життя без обмежень: Київ змінює стандарти для людей із інвалідністю

В Україні проживає близько 2 млн людей з обмеженими можливостями. І якщо в Європі вони вже давно вважаються людьми з особливими потребами, то ми лише недавно стали на шлях визнання цього.

Дійсно, за останні 10 років може скластися враження, що цих людей стало більше – ми бачимо їх у транспорті, вищих навчальних закладах, вони обслуговують нас за прилавками супермаркетів. Проте це свідчить про інше – наша країна стає поступово відкритішою до таких людей.

Освіта

Ще у 2016 році голова постійної комісії Київської міської ради з питань освіти, науки, сім’ї, молоді та спорту Ганна Старостенко назвала напрям інклюзії пріоритетним для розвитку столиці. Інклюзивні класи – це ті класи, де навчаються звичайні діти разом з учнями з особливими потребами.

Дійсно, зараз дитину з інвалідністю не закривають в інтернат, а вона має змогу вчитись в одному класі зі здоровими однолітками (інклюзивні класи) або створюється окремий клас дітей з інвалідністю і вони вчаться в загальноосвітній школі (спеціальний клас).

Закінчивши школу, діти з особливими потребами можуть вступати до вишів. Наприклад, Інститут людини Київського університету імені Бориса Грінченка сміливо можна назвати прикладом гарного ставлення до студентів з особливостями. Він розміщений на Лівому березі столиці, і тут навчаються 29 таких студентів – переважно з ураженнями опорно-рухового апарату (ДЦП), зору та слуху. Спеціальні фахівці допомагають студентам з інвалідністю психологічно адаптуватися до нової атмосфери. Також для допомоги таким студентам в Інституті працює Ресурсний центр.

Кар’єра

Отримавши спеціальність, люди з обмеженими можливостями вже не вимушені жити на пенсію по інвалідності. Все більше підприємств як комунальної, державної, так і приватної форми власності відкривають свої двері для таких працівників.

Київводоканал

Підприємство створює зручне середовище для людей з інвалідністю, яких тут працює більше двохсот. З них троє – переміщаються на візках.

– Запрошуємо на роботу всіх бажаючих людей з інвалідністю. Ми розуміємо, що робота у Водоканалі має свою специфіку, тому облаштували спеціальний сучасний клас для навчання працівників. Крім того, за призначенням лікаря люди з додатковими потребами можуть працювати неповний робочий день. Ми постійно вдосконалюємо нашу інфраструктуру, щоб усі співробітники почувалися комфортно, і раді вітати у своєму колективі кожного, – зазначає заступник директора Розрахункового департаменту Наталія Дзюба.

Київський метрополітен

Підприємство також бере на роботу людей з інвалідністю. Про це у метрополітені постійно оголошують. Радник начальника КП «Київський метрополітен» Наталія Макогон зазначила, що частіше за все ці люди працюють на адміністративних посадах.

– На всі посади, де це можливо, ми намагаємося працевлаштовувати людей з інвалідністю. Ми максимально відкриті й запрошуємо таких працівників, – розповідає вона.

Ашан

В «Ашан Україна» 6 % працівників мають інвалідність. Це люди і з синдромом Дауна, і з ДЦП, і з проблемами зі слухом. В «Ашан» зазначають, що співробітники з інвалідністю більш продуктивні та відповідальні; що команди, де працюють люди з особливими потребами, більш згуртовані та ефективніше досягають цілей. Люди з проблемами зі слухом працюють переважно на касах, а із синдромом Дауна та ДЦП – у пекарнях.

Інфраструктура та послуги

Транспорт

Крім роботи і навчання людям з інвалідністю потрібно, як і всім нам, бути активними членами суспільства, зокрема користуватися громадським транспортом, отримувати адміністративні послуги.

За останні 10 років громадський транспорт столиці зробив багато кроків назустріч не лише людям з обмеженими можливостями, а й мамам з дитячими візочками. Так, зараз вже не побачиш старі тролейбуси зі сходами та поручнем, який їх розділяє. Автобуси та тролейбуси столиці мають низьку підлогу, на яку стало можливо заїжджати, наприклад, з дитячим візочком. У метрополітені також ситуація поступово покращується. Звичайно, не можна перепроєктувати всі станції, але нові будуються з урахуванням норм безбар’єрності. А станцію метро «Святошин» перепроєктовано. Ліфти-підйомники, доріжки для слабозорих. КП «Київський метрополітен» співпрацює з Національною Асамблеєю людей з інвалідністю, щоб мати зворотний зв’язок. У планах – подібні за конструкцією станції метро (наприклад, Нивки) також можуть зробити безбар’єрними.

– У нас 62 станції, із них лише 13 повністю обладнано так, щоб маломобільні пасажири могли скористатися ними без сторонньої допомоги. Там є ліфти, пандуси, тактильні смуги. Для інших станцій, які проєктувалися ще в радянські часи, в нас розроблено порядок супроводу маломобільних пасажирів. Людина або приїжджає на станцію, або, якщо є регулярним пасажиром, має спеціальний номер телефону. Охорона допомагає заїхати у вагон, скористатися переходом, спуститися сходами. Тобто така людина має супровід від станції, куди приїхала, до станції, куди їде. Усі нові станції проєктуються з ліфтами, – розповідає Наталія Макогон.

Адміністративні послуги

У Київводоканалі розповіли, що велика частка їхніх абонентів є людьми з інвалідністю, які не в змозі у звичайному режимі спілкуватися у суспільстві. Тому споживачі зі слабким слухом можуть скористатись онлайн-чатом або їм нададуть консультацію мовою жестів. У кожному центрі обслуговування є працівники, які володіють цією мовою та можуть супроводжувати абонентів зі слабким слухом, здійснювати сурдопереклад і допомагати у спілкуванні з профільними спеціалістами.

Інфраструктура Водоканалу пристосована і для приймання людей, які пересуваються на візках. Входи до приміщень обладнано пандусами, є також спеціальні туалети для людей з інвалідністю.

ЦНАПи (Центри надання адміністративних послуг) також стали доступнішими. Наприклад, у ЦНАПі за адресою вул. Дніпровська набережна, 19-б, люди, які погано чують, обслуговуватимуться у зручніших умовах. Тут з’явилася комунікаційна система для спілкування з людьми, які мають вади слуху. А працівники ЦНАПів вивчають мову жестів.

Замість підсумків. За останні 10 років наша країна зробила величезний крок назустріч людям з інвалідністю. Починаючи від освіти і закінчуючи транспортом. Звичайно, нам поки далеко до багатьох європейських міст, де всі станції метро та зупинки громадського транспорту є безбар’єрним середовищем. Знаходяться покидьки, які намагаються глузувати над такими людьми (особливо в дитячих колективах). Проте неможливо змінити поведінку людей за рік чи два. Ми на правильному шляху.

Ярослава Золотько

Вечірній Київ