З Нового року в Україні вступив в дію закон «Про внесення змін про освіту щодо організації інклюзивного навчання». Він передбачає, що діти-інваліди отримають можливість вчитися в звичайних класах загальноосвітніх шкіл разом зі здоровими однолітками. Однак, як вдалося з’ясувати нашому кореспонденту, до такої ідеалістичної картини, а отже, і повалення бар’єру нетолерантності між здоровими людьми і людьми з особливими потребами, ще далеко. Інклюзивне навчання, принаймні на рівні Івано-Франківська, перебуває у глибоко зародковому стані.
«Прийняття запропонованого акту дозволить вирішити проблеми поступової інтеграції осіб з обмеженими можливостями здоров’я в суспільне життя, надасть можливість здобувати освіту відповідного рівня разом із однолітками шляхом організації інклюзивного навчання», – йдеться у пояснювальній записці до законопроекту. Закон запроваджує часткове або повне утримання за рахунок держави дітей з інвалідністю, забезпечення безоплатним гарячим харчуванням у навчальному закладі дітей, які потребують соціальної допомоги і навчаються в спеціальних та інклюзивних класах.
Народні депутати підтримали цей законопроект ще 5 червня минулого року. За відповідне рішення проголосували 262 парламентарії. Президент Петро Порошенко підписав закон майже одразу після прийняття – 26 червня. Та що означає навіть найголовніший у державі підпис без реальних кроків?
Вибір без вибору
В Івано-Франківську існує обласна психолого-медико-педагогічна консультація. У складі комісії працює дитячий психіатр, невролог, окуліст, сурдопедагог, психолог, логопед. Тут займаються визначенням рівня інтелекту дітей та підбором відповідної навчальної програми. За корекцією навчальної програми до спеціалістів звертаються батьки з дітьми, які мають захворювання по так званих нозологіях. Це сліпі-слабозорі, глухі-слабочуючі, з вадами мовлення та інтелекту (легка розумова відсталість, аутизм, затримка психічного розвитку). В області існує кілька спеціальних навчальних закладів для навчання дітей-інвалідів.
«Якщо мати відмовляється давати дитину у спеціальний заклад, то дитина може навчатися за індивідуальною програмою за місцем проживання або на інклюзивному навчанні. Дуже часто діти не можуть потрапити на інклюзивну форму навчання, адже існує багато документів, які передбачають таке навчання. До прикладу, в класі має навчатися не більше 20-ти дітей. Де в Івано-Франківську є такий клас?» – запитує завідувач обласної консультації Галина Іваночко. Вона повідомила, що в області є десятеро дітей, які навчаються за такою системою, втім переважає навчання за індивідуальною формою.
З року в рік кількість дітей із особливими потребами залишається сталою, щоправда, кількість дітей із затримкою психічного розвитку та діагнозом “аутизм” зростає. За консультацією до спеціалістів кожного року приводять до тисячі інвалідів. Є матері, які не ходять за висновками, а самотужки займаються хворими дітьми. Але, крім рекомендацій щодо навчальної програми, іншої допомоги психолого-медико-педагогічна консультація не надає.
Навчання на дотик
Спеціальна консультація 11-річному Назару Валанді надала висновок про те, що дитина повинна навчатися за спеціалізованою програмою для слабозорих дітей, за іншими підручниками, іншою програмою, та додатково призначила три години корекційних занять.
Назар – найменша дитина в сім’ї. У хлопчика збережено лише 4% зору на кожне око. Читати підручники при такій ваді важко, вчитися – поготів. Аби полегшити навчання дитині з особливими потребами, батьки купили хлопчикові принтер, сторінки передруковували, шрифти намагалися збільшувати.
Для більшої самостійності на уроках Назарові придбали планшет: зображення хлопчик збільшує самотужки, натомість дуже довго шукає потрібні сторінки. Вдома допомагають батьки, в школі дитина залишається з проблемами наодинці. Мати запевняє: і вчителі, і учні не зостаються осторонь, але цього замало. Хлопчик вчиться за тією ж програмою, що й інші, а можливості навчатися за спеціальною програмою у простій школі він не має.
Мати хлопчика Світлана Валанда каже, що спеціалізованих класів у Івано-Франківську немає, а спеціалізовані школи для незрячих є лише у Вигоді Долинського району та Львові. «Молодші класи він закінчив у школі №18. Вчителька ним дуже опікувалась, допомагала, то він навчання якось тягнув, а старшої школи я боялась дуже сильно», – розповідає жінка.
Переходу сина до старших класів мати лякалася, як вогню. Навчання у спеціалізованій Вигодській школі відпало одразу. Світлана пояснює, що її хлопчик хворобливий, мав операцію на серці. У випадку ж індивідуального навчання дитина залишається без спілкування з однолітками, до того ж, рівень такого навчання значно нижчий. Тому зупинилися на інклюзивному.
«Я собі це інклюзивне навчання уявляла зовсім по-інакшому: він вчиться з усіма, щось сприймає на уроці. Окрім того, в нього є кілька додаткових занять, де вчитель підтягує дитину до загального рівня, – розповідає Світлана Валанда. – Виявилось, все зовсім інакше».
Газуємо, а потім буксуємо
Два роки тому в Івано-Франківську створили експериментальні класи. У школі №17 інклюзивний клас для слабозорих, у школі №4 – для дітей із вадами мовлення.
«Ми ніби готові надавати такі послуги, вчитель їздила на спеціальні курси, але нам бракує відповідної матеріальної бази, відсутні наочні матеріали, спеціальні підручники. Розроблені підручники нібито є, але жодного ми не отримали. До нас звернулися батьки лише одного хлопчика. Якби було хоча б четверо дітей, то був би помічник вчителя, але…», – каже директор 17-ї школи Дарія Новікова.
Вона запевняє, що умови для інтегрованого навчання створювали як могли. В класі, де навчається хлопчик з особливими потребами, лише 16 учнів, але він потребує уваги кожної хвилини, а асистента, який би працював з «особливою» дитиною, немає. Відповідна посада відсутня у штатному розписі школи. Щоправда, відсутня не лише посада, а й спеціаліст.
Директор школи переконана, що спільне навчання піде на користь не лише інвалідам, а й здоровим дітям. Адже 17-та школа – єдина в місті, де навчаються діти з обласного притулку. Тому до толерантності, милосердя, доброти та співчуття тамтешні учні звикають зі шкільної парти. «Діти, які тимчасово перебувають в Центрі реабілітації, приходять на навчання до нас. Це теж особлива категорія учнів, різні діти. Є дуже чемні, є надзвичайно проблемні. Вони вже мають складний життєвий досвід, зазвичай не дуже позитивний. І ми в школі багато зробили для того, аби ці діти почували себе комфортно», – каже Новікова.
Директор впевнена, що інклюзивне навчання матиме майбутнє. Але на освіті у нас звикли економити, і те, що зараз роблять вчителі, – не що інше, як інтуїтивні спроби вирішити «особливі» проблеми. Наскільки це непроста справа, видно хоча б з того, що в ЗОШ №4 з цим випробуванням не впоралися, а в ЗОШ №17 “прижився” лише один хлопчик з проблемами зору.
Батьки Назара Валанди також хотіли перевести дитину в школу з інклюзивним класом, але жодних відмінностей у навчанні не знайшли. «У школі №17 ми додаткових умов, порівняно з навчанням у попередній школі, не побачили. Клас такий самий, учнів до 30-ти, програма ідентична, жодних допоміжних матеріалів… Чому вони школу назвали “з інклюзивним навчанням”, не розумію», – дивується мати Назара.
Світлана Валанда скаржиться на те, що на кожному етапі стикається з недолугістю інклюзивної освіти. Спеціальних підручників зроду-віку не бачили, дитина навчається за стандартною шкільною програмою, спеціаліста для корекційних занять в школі не існує. Додаткове навчання з репетиторами сімейний бюджет просто не витримає. Тож батьки поки що вирішили сина залишити у попередній школі, адже дитина звикла до колективу. Але вони усвідомлюють, що з кожним роком долати навчальну програму Назарові буде все важче.
З проблемою відсутності спеціалізованих класів Світлана Валанда зверталась у міське управління освіти і отримала відповідь, що в Івано-Франківську інклюзивна освіта не потрібна, адже в місті є Навчальний реабілітаційний центр на вул. Хоткевича. Але там навчаються діти з вадами інтелекту та опорно-рухового апарату. Більшість з них – із складними діагнозами, тому віддати сина у спеціалізовану школу вона не посміла. Нині всі надії покладає на дійсні інклюзивні класи.
Питання не на часі?
Не лізти поперед батька в пекло, застерігають в міському управлінні освіти і науки. Питання «номер один» – прийняти бюджет на цей рік, розподілити фінансування нагальних потреб освіти. А вже потім можна говорити про реалізацію інклюзивної освіти в Івано-Франківську.
Щоправда, існує проблема не тільки в грошах, а й у тому, що механізму, як реалізувати «особливе» навчання, немає. Адже чітко окресленого поняття, що таке інклюзивна освіта, не існує взагалі. Зокрема, інклюзія – це включення дитини в загальноосвітній простір. Якщо аналізувати з цієї позиції, то в дитячих садках є санаторні групи, тобто включення дітей у здорове середовище відбувається. Вихованці Навчально-реабілітаційного центру – це також подібне включення.
В управлінні освіти навіть наводять приклад навчання у ЗОШ №3, де є польські та російські класи. Мовляв, введення в навчання дітей-іноземців – це також інклюзія. А ще освітяни нарікають на відсутність нормативної бази, адже у змінах до закону, які ввійшли в дію з 1 січня, не прописано найголовніше – як здійснювати відповідну освіту.
«У проектній концепції розвитку освіти до 2025 року велику увагу приділяють інклюзивному навчанню: від дитячого садка до позашкільних навчальних закладів, але на даний час у нас немає вузькопрофільних спеціалістів, – пояснює заступник начальника міського управління освіти Петро Ласійчук. – Має бути штатний розпис і має бути педагог чи асистент вчителя. Він має знати, як шкільну програму трансформувати до потреб «особливої» дитини. Поки не буде асистента, про реальну інклюзію говорити просто не доводиться».
Відсутність штатного розпису, кваліфікованих спеціалістів, підручних матеріалів, інтеграції навчальних програм та спеціально створених умов… Кожна з перелічених обставин – слабка ланка в організації спільної освіти для дітей та дітей-інвалідів. Очевидно, що прогресивні зміни до закону про освіту щодо організації інклюзивного навчання ще надовго залишаться лише змінами, прописаними на папері, без надії на реальне втілення.
Ірина Тимчишин