Державою надається підтримка інклюзивного навчання для кожної окремої дитини, – експерт (ФОТО)

2017 рік увійде в історію української школи як переломний рік для дітей з особливими потребами.

Таку думку в розмові з журналістами ІА Дивись.info висловила координатор Мережі освітньо-культурно-соціальних центрів для дітей із особливими потребами департаменту освіти і науки Львівської ОДА Галина Амеліна-Царьова.

Адже саме у 2017-му школи відчинили свої двері учням з інвалідністю і врешті багато родин можуть зітхнути з полегшенням, бо довгоочікувана інклюзія врешті почала набувати реальних обрисів.

Галина Амеліна-Царьова, фото: Фейсбук

«У 2017-2018 навчальному році у 225 інклюзивних класах навчальних закладів області організовано інклюзивне навчання для 324 дітей з особливими потребами, в тому числі з інвалідністю, зокрема, 41 дитина у спеціальних класах при ЗНЗ. Для порівняння, у минулому навчальному році інклюзією у школах було охоплено 158 дітей шкільного віку у 114 інклюзивних класах.

Державою надається підтримка інклюзивного навчання для кожної окремої дитини у розмірі 23 тис. гривень на навчальний рік. Ці кошти можуть бути використані на оплату праці корекційних фахівців, тобто поведінкових терапевтів, логопедів, сурдопедагогів чи тифлопедагогів, фізичних реабілітологів тощо, облаштування матеріальної бази, адаптованої під потреби дитини з інвалідністю – створення та облаштування ресурсних кімнат, наприклад, на придбання необхідних корекційних засобів, наприклад, машинок шрифтом Брайля.

Тому держава з початком цього навчального року не лише задекларувала свою підтримку учням з особливими освітніми потребами, а й достатньо вагомо підкріпила свої наміри фінансовим забезпеченням впровадження інклюзії», – каже Галина Амеліна-Царьова.

Експерт відзначила, що на Львівщині на 1 січня налічувалось майже 29 тис. дітей з особливими потребами, в тому числі з інвалідністю, у віці до 18 років. І для цієї кількості осіб нововведення є вкрай важливими та очікуваними

За її словами, уже відтепер директори шкіл зобов’язані забезпечити кожному учню з інвалідністю, бажаючому навчатись у підпорядкованій йому школі, адаптовані умови, доступне середовище, фахових педагогів та відповідні програми.

«Проте, так насправді, сьогодні інклюзія виглядає як передчасно народжене дитя. По-перше, у загальноосвітніх школах, до яких вперше цього року пішли «особливі» школярі, відсутні адаптовані підручники. І це створює серйозні перепони у якісному навчанні таких діток. Лише до кінця першого півріччя школи мали подати кількість необхідних підручників, щоб надалі замовити їх до друку та забезпечити своїх «особливих» підопічних. Це і підручники для дітей з вадами зору, для діток з розумовою відсталістю тощо. Зазвичай ці підручники знаходяться у спеціальних школах, а от звичайна школа лише тепер змушена думати – яким чином придбати їх для своїх школярів та допомогти їм засвоювати матеріал. Поки що, батьки самотужки намагаються вишукати для своїх діток книги та виправити ситуацію.

Друге, з чим зіткнулась школа – абсолютний брак фахівців, які справді знають як та вміють працювати з особливою дитиною. У школах бракує асистентів та тьюторів, які б розвантажили вчителя та допомогли у ефективній роботі інклюзивного класу. Сьогодні вчитель сам стає учнем та вчиться як навчати новоприбулих особливих дітей, як залучити дитину до роботи на уроці, як подолати небажану поведінку та як включити такого учня у колективний освітній процес», – розповідає координатор Мережі освітньо-культурно-соціальних центрів для дітей із особливими потребами департаменту освіти і науки Львівської ОДА.

Зокрема, новостворена наприкінці 2016 року Мережа освітньо-соціально-культурних центрів для дітей з особливими потребами спільно з Гуманітарним центром розвитку «У світ разом» запровадили освітній проект інтегративних навчальних семінарів-практикумів для вчителів та асистентів інклюзивних класів з метою допомогти педагогам опанувати методи та практики викладання в умовах інклюзивного простору.

«Ми провели вже три перших семінари, якими спільно залучили понад 200 осіб. Ми запланували низку цікавих методичних заходів, які готуються командою небайдужих практикуючих спеціалістів, готових ділитись своїм досвідом та знаннями, розширити діапазони сприйняття новітніх методів педагогічної науки через цікаві та насичені тренінги та майстер-класи. У перших заходах ми охопили питання поведінкової терапії, логопедичні практики та арт-терапевтичні методики. На черзі – нові цікаві тренери та нові теми до вивчення та вдосконалення своїх професійних якостей

Ми плануємо такі навчання один раз на місяць впродовж року, щоб надати реальну практичну допомогу як педагогам інклюзивних класів, так і батькам та корекційним фахівцям, щоб вони мали змогу налагодити ефективну співпрацю в освітньому процесі задля дитини. Про усі наші заходи можна дізнатись з нашої сторінки у соцмережах – Освітньо-соціальні центри для дітей з особливими потребами», – додає пані Галина.

фото: Освіта.UA

Велику увагу, на думку Галини Амеліни-Царьової, слід присвятити роботі з батьками «особливих» діток. Багато з них надто великі надії та відповідальність відразу поклали на школу. Але разом із тим, слід пам’ятати первинну відповідальність батьків за свою дитину. Адже прийняття та віра у свою дитину є запорукою успіху у кожному окремому випадку. Саме батьки повинні навчитись любити та приймати дитинку з усіма її особливостями. Саме батьки повинні усвідомити, що школа – це не замінник родини і не гарантія денного догляду та перебування. Інклюзивна модель в першу чергу впроваджується для того, щоб зменшити кількість дітей в інтернатах і дати можливість дитині з інвалідністю залишатись у родині, одночасно отримуючи якісну освітню послугу.

«Знаю з власного досвіду, коли батьки вважають за обов’язок школи чи позашкільного закладу забезпечити їхній дитині відвідування безкоштовних атракцій, поїздок, різноманітних акцій і дарунків тощо, акцентуючи увагу на тому, що їхня дитина – особлива. навіть не усвідомлюючи, що саме вони повинні дбати за гармонійний розвиток своєї дитини. Держава взяла на себе зобов’язання забезпечити навчання та підтримати родину фінансово, гарантуючи соціальну допомогу на дитину. А усе решта – це первинний обов’язок батьків, котрі привели дитину у цей світ і повинні допомогти їй реалізуватись у соціумі.

Тому, робота з батьками та з родиною в цілому повинна проводитись неперервно, щоб дитина справді досягла хороших успіхів та вийшла у доросле життя максимально самостійною», – зазначає Галина Амеліна-Царьова.

Олег Галів